Глава 19.Таємниця Максима

Кеті завжди думала, що найважче — це закохатися.

Але виявилося, що ще важче — побачити людину повністю.

Не тільки її усмішку.

Не тільки сильну сторону.

А й ті частини, які вона роками ховала від усіх.

Після їхньої сварки через ревнощі Максим став іншим.

Не холоднішим.

Навпаки.

Він ніби намагався бути ближчим.

Але Кеті бачила — щось його все ще тримає.

Якась невидима стіна.

— Ти знову задумався, — сказала Кеті, коли вони сиділи ввечері в її квартирі.

Максим подивився на неї.

— Я завжди думаю.

— Так, але зараз ти думаєш голосніше.

Він усміхнувся.

— Як можна думати голосніше?

— Не знаю. Але ти вмієш.

Максим похитав головою.

— Ти дивна.

— Знаю.

Пауза.

— Тобі це подобається.

Він подивився на неї.

— Так.

Це просте слово змусило її усміхнутися.

Але потім вона стала серйозною.

— Максиме?

— Так?

— Чому ти так боїшся довіряти людям?

Він завмер.

Кеті одразу зрозуміла.

Це було питання, на яке він не хотів відповідати.

— Вибач.

— Ні.

Він опустив погляд.

— Ти маєш право знати.

Кілька секунд Максим мовчав.

Наче збирався з думками.

— До тебе була Софія.

Кеті кивнула.

Вона вже чула це ім'я.

Але зараз воно звучало інакше.

— Ми були разом кілька років.

Він говорив спокійно.

Але вона відчувала, що за цим спокоєм багато болю.

— Я думав, що вона та людина, з якою проведу життя.

Кеті мовчки слухала.

— Я довіряв їй повністю.

Пауза.

— А потім дізнався, що вона приховувала від мене важливі речі.

— Вона зрадила тебе?

Максим не відповів одразу.

— Вона зрадила не тільки мене.

Він подивився у вікно.

— Вона зруйнувала мою віру в те, що люди можуть бути чесними.

Кеті відчула, як її серце стислося.

Тепер вона розуміла.

Його холодність була не характером.

Це був захист.

— Максиме.

Він подивився на неї.

— Я не вона.

Він ледь усміхнувся.

— Я знаю.

— Тоді не карай мене за її помилки.

Ці слова змусили його замовкнути.

Бо вони були правдою.

— Я намагаюся.

— Я знаю.

Вона взяла його за руку.

— Але іноді тобі потрібно дозволити людям любити тебе.

Він подивився на їхні руки.

Наче сам не звик до такого простого жесту.

— Ти знаєш, що найстрашніше?

— Що?

— Я боявся, що коли хтось стане для мене важливим, я знову все втрачу.

Кеті тихо відповіла:

— А я боялася, що коли ти побачиш мене справжню, тобі стане нудно.

Він здивовано подивився на неї.

— Нудно?

— Я хаотична. Емоційна. Іноді кажу перше, що думаю.

Максим усміхнувся.

— Саме тому ти мені й подобаєшся.

Вона завмерла.

Хоча він уже багато разів показував це.

Але почути було зовсім інше.

Цього вечора між ними не було гучних зізнань.

Не було обіцянок назавжди.

Просто двоє людей сиділи поруч і нарешті дозволили одне одному побачити свої шрами.

Іноді любов починається не тоді, коли хтось каже «я тебе кохаю».

А тоді, коли хтось говорить:

«Я боюся».

А інший відповідає:

«Я все одно залишуся».

І саме це Кеті хотіла сказати Максиму.

Вона залишиться.

Бо він більше не був для неї просто чоловіком, який випадково з'явився в її житті.

Він став її людиною.

Але вони ще не знали…

Що минуле Максима не збиралося так легко відпускати його.

І дуже скоро Софія знову з'явиться поруч.