Глава 9.Колишня Максима.

Кеті завжди вважала, що ревнощі — це почуття, яке з'являється лише тоді, коли людина має право ревнувати.

Але зараз вона сиділа за своїм столом і дивилася на фотографію в журналі.

І їй дуже хотілося сказати, що її це не стосується.

Шкода, що її серце думало інакше.

На сторінці була фотографія Максима.

Красивий костюм.

Впевнений погляд.

Звичайна його серйозна посмішка.

А поруч із ним — жінка.

Дуже красива жінка.

— Хто це? — тихо запитала Кеті.

Її колега подивилася на журнал.

— О, це Максим і Софія.

Кеті зробила вигляд, що просто цікавиться.

— Софія?

— Так. Його колишня наречена.

Ручка в руці Кеті завмерла.

— Наречена?

— Так. Вони колись були однією з найвідоміших пар у місті.

Кеті намагалася не показувати емоцій.

— Цікаво.

Але вийшло не дуже переконливо.

— Ти не знала?

— Ні.

І чомусь це слово прозвучало неприємно.

Вона знала, який у Максима улюблений напій.

Знала, що він не любить шумні місця.

Знала, що він приховує посмішки.

Але не знала про неї.

Про жінку, яка колись була важливою для нього.

Того дня Максим помітив її настрій одразу.

— Кеті.

— Так?

— Ви знову мовчите.

— Може, мені сподобалося.

— Не схоже.

Вона подивилася на нього.

— У вас завжди є відповіді на все?

— Майже.

— Це дратує.

— Знаю.

— І вам подобається?

— Можливо.

Кеті хотіла посміхнутися, але не змогла.

Максим це помітив.

— Що сталося?

— Нічого.

— Кеті.

Вона відклала ручку.

— Добре.

Пауза.

— Я сьогодні побачила журнал.

Максим одразу зрозумів.

— Софію.

Їй не сподобалося, що він навіть не запитав.

Він знав.

— Так.

— І?

Кеті знизала плечима.

— Нічого.

— Ви сердитеся.

— Я не маю права.

Максим замовк.

Ця відповідь його зачепила.

— Чому ви так думаєте?

Вона подивилася на нього.

— Бо ми ніхто одне одному.

Ці слова прозвучали тихіше, ніж вона хотіла.

Максим дивився на неї кілька секунд.

— А ви справді так думаєте?

Кеті не відповіла.

Бо не знала.

Увечері вони випадково зустрілися біля будинку.

Але цього разу Максим не пройшов повз.

— Кеті.

Вона зупинилася.

— Так?

— Софія — це минуле.

Вона мовчала.

— Ми розійшлися давно.

— Чому?

Максим подивився кудись убік.

Вперше Кеті побачила, що йому важко говорити.

— Бо ми хотіли різного.

— А зараз?

Він перевів погляд на неї.

— А зараз я хочу спокою.

Кеті усміхнулася сумно.

— І я, мабуть, дуже добре вписуюся у цей план.

Максим не втримався і усміхнувся.

— Ні.

— Ні?

— Ви повна протилежність спокою.

— Дякую.

— Але…

Він зробив паузу.

— Мені подобається.

Кеті завмерла.

Вона не очікувала цих слів.

— Максиме…

— Так?

— Ви іноді говорите речі, після яких я не знаю, що відповісти.

— Це рідкісне явище?

Вона ледь усміхнулася.

— Дуже.

Вони стояли поруч у тихому коридорі.

Без жартів.

Без сварок.

Просто двоє людей, які поступово переставали ховатися за своїми характерами.

Але Кеті ще не знала…

Що минуле Максима не залишилося повністю позаду.

І дуже скоро Софія знову з'явиться в їхньому житті.

А разом із нею прийде перше справжнє випробування для Кеті та Максима.