Глава 3.Нестерпний сусід.

Кеті завжди вірила в одну просту істину:

Якщо день починається дивно — краще не чекати, що він стане нормальним.

Але навіть вона не могла уявити, наскільки дивним він буде.

Після співбесіди вона вийшла з офісу з дивним відчуттям.

З одного боку — вона отримала роботу.

З іншого — її новим начальником був чоловік, якому вона кілька годин тому облила сорочку кавою.

— Чудово, Кеті, — пробурмотіла вона сама до себе. — У світі мільйони чоловіків, а ти примудрилася зіпсувати одяг саме того, хто тепер платить тобі зарплату.

Вона зітхнула і пішла додому.

Їй хотілося лише одного — гарячого душу, зручного одягу і вечора без пригод.

Але доля, здається, мала інші плани.

Коли Кеті зайшла у свій під'їзд, вона побачила біля ліфта чоловіка.

У дорогому пальті.

З серйозним виразом обличчя.

І з телефоном у руці.

Вона одразу впізнала його.

— Ні…

Максим повернув голову.

— Ви?

Кеті закрила очі.

— Тільки не кажіть, що ви ще й тут живете.

— А ви?

— Я запитала першою.

Максим подивився на двері її квартири.

Потім на свою.

І мовчки натиснув кнопку ліфта.

Кеті перевела погляд.

— Ні.

— Що «ні»?

— Це неможливо.

— Чому?

— Бо одного Максима в моєму житті вже достатньо.

Він ледь усміхнувся.

— Не переживайте. Я теж не планував мати таку сусідку.

— Таку?

— Таку, яка атакує людей кавою.

Кеті поклала руку на груди.

— Я не атакую. Це була випадковість.

— Звісно.

— Ви зараз саркастично говорите?

— Можливо.

— Знаєте, для людини, яка весь час серйозна, ви дуже любите дратувати інших.

— Тільки вас.

Кеті завмерла.

На секунду між ними зависла тиша.

Вона швидко відвела погляд.

— Це мало прозвучати не так дивно, як прозвучало.

— Згодна.

Двері ліфта відчинилися.

Вони зайшли всередину.

І, звичайно ж, ліфт вирішив додати трохи драматизму.

Світло мигнуло.

Кабіна зупинилася.

— Чудово, — прошепотіла Кеті.

Максим натиснув кнопку.

Нічого.

— Не панікуйте.

Вона подивилася на нього.

— Я не панікую.

— Ви стискаєте сумку так, ніби вона може врятувати нас.

Кеті подивилася на свою руку.

— Можливо, я просто готова до будь-яких ситуацій.

— У вас у сумці є план втечі?

— Ні.

Пауза.

— Але тепер шкодую, що немає.

Максим не витримав і тихо засміявся.

Кеті здивовано подивилася на нього.

— Ви щойно засміялися?

— Ні.

— Я чула.

— Вам здалося.

— Максиме, я починаю думати, що ви приховуєте нормальну людину під цим костюмом.

— А я починаю думати, що ви завжди говорите без фільтра.

— Абсолютно.

— Це небезпечно.

— Для кого?

Він подивився на неї.

— Для мене.

Цього разу Кеті не знайшла відповіді.

Через кілька хвилин ліфт нарешті запрацював.

Вони вийшли на одному поверсі.

Кеті зупинилася біля своїх дверей.

Максим — біля сусідніх.

Вона повільно повернула голову.

— Тільки не кажіть…

— Так.

— Ми сусіди.

— Схоже на те.

Кеті притулилася до дверей.

— Це змова.

— Чия?

— Всесвіту.

Максим усміхнувся.

— І що ж він задумав?

Вона подивилася на нього.

— Не знаю.

Потім додала:

— Але мені це вже не подобається.

— Мені теж.

Вони одночасно відкрили двері своїх квартир.

І одночасно сказали:

— Доброї ночі.

Кеті зайшла всередину й зачинила двері.

Вона сперлася на них спиною.

— Чому мені здається, що цей чоловік стане великою проблемою?

А в сусідній квартирі Максим дивився на двері навпроти.

І думав майже те саме.

Тільки з однією різницею.

Йому чомусь було цікаво, які ще сюрпризи підготувала ця дівчина з кавою.

Бо вперше за багато років його ідеально сплановане життя почало ставати непередбачуваним.

І, можливо, це було саме те, чого йому не вистачало.