***

Чанбін був розгніваний, сумний та достобіса розчарований. Через нову роботу батька його звичне життя забирають, змушуючи залишити друзів та школу у випускному класі. Ніякі вмовляння чи тим більше шантаж не діяли на батьків. Вони були непохитними – переїзд і крапка. А Біну доведеться лише змиритися з цим, як не крути.

У перший тиждень він категорично відмовляється виходити з дому кудись далі ніж школа. Так, це місто більше і що приховувати – красиве, але Со не відчуває до нього ані краплини приязні. Хлопець просто хоче повернутися до свого звичного життя. Невже він так багато просить?

Чанбін важко видихає, повертаючись до кімнати. Літо добігає до кінця, але вечори досі теплі. Завтра знову до школи, де його не приймають. Ні, звісно, Со познайомився з кількома нормальними хлопцями, але вони не його друзі. Аж ніяк. З цими думками юнак сідає за стіл, щоб почати розв'язувати n-ний приклад. Просто так на економічний не вступиш. Потрібно прикласти чимало зусиль, що Бін власне й робить. І закінчує лише тоді, коли від кількості цифр пливе перед очима.

Зранку він снідає в тиші, бо батьки знову поїхали на роботу вдосвіта. Але Чанбіна це не надто турбує, тому що бажання говорити з рідними в нього було повністю відсутнє. Не те щоб хлопець їх не любив, просто... Зараз не час. У школу Со, як зазвичай, їде автобусом, де стикається з новими знайомими. І Чан, який теж приїхав у це місто нещодавно, на диво, дуже добре розуміє Чанбіна. Вони розговорюються і балакають аж до початку першого уроку. Зрештою, Со змушений погодитися на пропозицію Кріса зіграти з ним у приставку. Адже втрачати такого цікавого співрозмовника не хотілося. 

Додому Бін повертається у темряві, яка лягла на місто темно-синім покривалом. Він за звичкою рахує зірки на небосхилі, намагаючись знайти найяскравішу. Але збивається з рахунку на двохсотій, а потім і зовсім припиняє лічити. Спати геть не хочеться, тому юнак виходить на балкон. Бін не палить, просто спостерігає за нічним містом, яке видніється за будинком.

Але його увагу відволікає тиха мелодія скрипки. Кілька секунд юнак намагається знайти джерело звуку, аж поки не зупиняє свій погляд на балконі навпроти. Незнайомий хлопець, напевно, його ровесник, із заплющеними очима грає на інструменті, ніби востаннє. Ця картина змушує Чанбіна затамувати подих. Те, наскільки цей парубок відданий улюбленій справі, вражає і захоплює юнацьке серце Біна. Він тихо спостерігає за новим знайомим, допоки той не припиняє свою гру. Чанбін аплодує у нічній тиші, змушуючи незнайомця підстрибнути від несподіванки.

– Пробач, я не хотів тебе налякати, просто... – відповіддю йому стають зачинені балконні двері.

Хлопець почувається дурнем. І нащо було аплодували? Ніби цей чувак давав йому особистий концерт чи щось таке. Бін нервово скуйовджує волосся, повертаючись до квартири. Краще лягти спати, щоб не наробити ще більше дурниць.

Наступного дня Чанбін не бачить незнайомця, і ще через день його немає. Юнак з'являється на балконі знову лише через тиждень, коли Со вже практично перестав чекати. Гра скрипки відриває хлопця від навчання, і він мало не біжить, щоб побачити незнайомця, який на тому самому місці проводить репетицію. Бін знову його слухає, але аплодувати після закінчення не спішить.

– Гей, – тихо кличе парубка Чанбін, і коли той переводить на нього погляд зляканих очей, продовжує. – Пробач, за той раз, я не хотів тебе образити. Твоя гра неймовірна. Ось.

Відповіддю йому стає легкий кивок голови. Чи то хлопець не хоче говорити з ним, чи просто соромиться? Чанбін не знає, але на душі стає легше. Після того, як він повертається до кімнати домашнє завдання робити простіше.

Коли Бін розповідає про це Крісу, той лиш із загадковим поглядом вирушить бровами.

– І що це по-твоєму має означати? – незадоволено складає руки на грудях, повертаючись до друга.

Вони розмовляють на перерві між уроками. І хоч Со знає, що вчитель може його запитати, але повторювати матеріал абсолютно не хочеться.

– Що він тебе зацікавив, – закочує очі юнак. – Якби це було не так, ти б навіть не вибачався за свій по факту невинний вчинок.

– Я цього не заперечую. Але чому він не хоче зі мною поговорити? Чи хоча б кинути просте "так", – він певний, що у його голосі дуже добре чути стурбованість, яку юнак абсолютно не приховує.

– Якщо хочеш дізнатися, то ти просто маєш розговорити свого незнайомця, – знизує плечима парубок, відвертаючись від нього з важким видихом.

– Розказуй, – про підручники Чанбін благополучно забуває.

– Про що я маю тобі розповісти? – хлопець вдає, що не розуміє, про що мова.

– Хьонджін від тебе знову відморозився? Чи то ти через навчання? – насправді, Со тицяє пальцем в небо, але потрапляє прямо в ціль.

– Ти що нас бачив? – лякається Чан, припиняючи свою бурхливу діяльність. Він витріщається на Чанбіна, як на восьме чудо світу.

– Ні, не бачив. Просто припустив, – підпирає голову кулаком, готуючись вислуховувати друга. – Тож, що трапилося?

Їхні стосунки з Хьонджіном важко було назвати дружніми, швидше Кріс бігав за ним, як собачка, а Джін його ігнорував. І Чанбін не певен, що це колись зміниться. Хоч він злегка намагається пояснити другу, що це трохи не окей, але поки Чан лиш відмахується від нього.

– Я запропонував Хвану сходити на побачення, а він лиш посміятися з мене зі словами, що мої жарти не смішні, – парубок обурено розмахує руками, пояснюючи ситуацію. – А коли я сказав, що цілком серйозний, то знаєш, що Джін заявив?!

– Страшно уявити, – хитає головою Со.

– Що я не в його смаку, – голос хлопця стає тихішим. – Це, бляха, так сумно.

– Приходь до мене, – несподівано пропонує хлопець. – Батьки і так постійно на роботі, тож можемо замовити піцу і обговорювати Хвана. Як тобі ідея?

– Я за, – всміхається Кріс, його настрій покращується.

– А про що це ви домовляєтеся? – вистрибує, як чорт з табакерки Хьонджін, лякаючи хлопців.