Глава 1

Ненавиджу понеділок. Як і всі інші дні. Прокидаючись, я завжди почуваюсь зайвою у цьому світі, наче мені не треба було народжуватись. Визнаю, в мене були і думки про самогубство, проте я занадто слабка, щоб порізати собі вени, чи з'їсти якусь отруйну рослину. 

Напевно це через те, що в мене немає коханого чоловіка, який пригорне мене до себе; сім'ї, у якій немає постійних сварок і скандалів, і яка не тратить всі гроші на старшого брата; вірних друзів, з якими можна було б випити вина, чи порозважатись у клубі. У мене нічого і нікого немає. А, забула сказати - роботи в мене також немає. Ось таке життя Соломії Димченко, 29 - ної дівчини - інтроверта, набондюченої, похмурої і депресивної людини, у якої немає цілей у житті. Це й справді сумно.

Спускаю ноги з ліжка на холодну підлогу. Хочеться загорнутися у ковдру і ніколи не вилазити, хоч за вікном вже літо. Але їсти треба. Заходжу на кухню і відкриваю холодильник. Їжі - як кіт наплакав. Знаходжу два яйця і розбиваю над сковорідкою. Звичайно, хочеться чогось смачнішого, проте єдине, що я вмію робити - це яєчня. З мене такий кухар, як з бегемота лань. 

Чую, дзвонить телефон. Невідомий номер. Я скидую, але через секунду знову дзвонять. Так я поскидувала три рази, потім вже взяла трубку. Хто ж це такий наполегливий дзвонить о дев'ятій ранку в суботу?

– Ало.

– Добрий ранок – вітається чоловічий голос – Ви - Соломія Димченко?

– Так – відповідаю, а в душі чомусь стає неспокійно – Хто ви такий? Чому телефонуєте мені?

– Пробачте що звоню так рано, та ще й у вихідний. Я друг вашого брата, Федора Весняка. 

Спочатку я не зрозуміла, хто такий Федір Весняк, але потім пригадала, що мій старший брат змінив прізвище після смерті батьків. 

– Щось сталось? – запитую.

– Ваш брат загинув.

І все. Ці три слова змінили все. В мене в очах потемніло, і я хитнулася.

– Як загинув? – перепитую. Я не можу в це повірити.

– Я розумію вас. Але це правда. Ваш старший брат загинув два дні тому від передозування наркотиків. Мені дуже прикро.

Я вже не слухала, що говорив друг Федька, чи ким він там був. Передозування наркотиків? Коли Федір почав використовувати наркотики? І чи знав про це хто-небудь? Якщо чесно, я не підтримувала з ним зв'язок, з того часу, як закінчила школу і вступила в універ. Тому нічого не знала про його подальше життя. Ще досі перебуваючи в шоці від почутого, я вимкнула телефон. З трансу мене вивів запах підгорілих яєць. Я хутко вимкнула плиту і подивилась на сковорідку. Сніданок був зіпсований, та й їсти вже не хотілось. Мені потрібне було свіже повітря. 

Швиденько вдягнулась і вийшла на вулицю. Не знаю чому, але я сіла на тролейбус і під'їхала до найближчого парку. На диво, там було малолюдно, тому я пішла до однієї вільної альтанки і сіла там. Не знаю, скільки там просиділа, коли я відчула на своєму плечі чиюсь руку. Переді мною стояв чоловік. Він був на декілька років старший за мене. Та й вигляд мав, як у якогось бандита. 

– Ще раз добрий ранок – промовив незнайомець, і я впізнала по голосу того самого друга Федька, з яким розмовляла вранці – Можна біля вас сісти?

Я лише кивнула. Поки чоловік примощявся, я раптом зрозуміла, що не говорила йому своє місцезнаходження. Тільки я про це хотіла запитати, як він сам заговорив.

– Я вичислив ваш адрес за номером телефону. 

– Але тоді як ви знайшли мене в парку? – запитала я

– Ви не повністю вимкнули телефон – відказав той – Тому я легко вас знайшов.

Якщо логічно мислити, то це правда. Я не вимикала його повністю. Айтішники і справді можуть знайти всіх. На якусь мить запала мовчанка. Чоловік порушив її першим.

– Ваш брат працював у мафіозному угрупованні - Диябло. Ви знали про це?

Я захитала головою. Хоча про цю мафію чула. Вони тримали всю столицю в страху, а поліція ніяк не могла їх впіймати. Ось такі пироги.

– Але чому він там працював? – запитала я. Мій брат був дуже розумним, і міг побудувати власну кар'єру, а не стати частиною мафії.

– Це особисте – промовив чоловік – Ви знали Дану Страховецьку?

Дана була, здається, подругою Федька. Вони дружили ще з дитсадка. 

– Звичайно знала.

– Так от, вони були парою. І навіть планували одружитися. Проте десять років тому, її жорстоко побили і зґвалтували. Вона померла через три дні, ще коли була в лікарні. Федя тоді був убитий горем, і захотів помститися. А мафії потрібна була людина. От він і уклав з ними контракт, розправився з ґвалтівниками Дани, і залишився там. Ось і вся історія – закінчив розповідь чолов'яга.

– Тоді він загинув від депресії?

– Ні. Його вбили.

А тепер стало ще запутяніше. Чого його вбили, якщо він був свій?

– Розумієте, раніше Диябло було лише невеликою бандою – знову заговорив чоловік – Там було лише п'ятдесят чоловік. Доки другим главою не став Владислав Загородній.

О, це вже було цікаво. 

– Тоді, коли банда прийняла Федю у своє коло, головою був Ренджи Такізава. Не дивуйтеся – побачивши мій здивований погляд сказав чоловік – Він за національністю японець, який переїхав в Україну ще коли був немовлям. Але ми зараз не про це. Коли головою був Рен, все було інакшим. Ми просто билися з іншими хуліганами і насолоджувалися гопницьким життям. Якби ж цей Загородній не став другим главою... – в голосі чоловіка прозвучали сумні нотки – все було б кращим. Тоді б і Федю не вбили. 

Далі він розповів ще цікавішу інформацію. Отже, Федько вже знав цього Ренджи, ще коли я була в сьомому класі. Вони подружилися у Львові, коли брат разом з класом їздив на такі собі канікули і з того часу підтримував з ним зв'язок. Він і спонукав брата помститися за свою дівчину, й навіть знайшов тих самих ґвалтівників. Потім Федько став одним з довірених осіб глави, але коли Владислав став другим главою, почав шукати на нього докази зради, адже Загородній ну дуже вже контролював цього японця, навіть усунув його від справ Диябло. Брат і справді знайшов цікаву інформацію про Влада, дізнався, що він був одним з ґвалтівників його коханої, й захотів вбити другого главу. На той час Диябло вже став мафією, тому підібратись до Завгороднього було не так легко. Але брат це зробив, проте його впіймали, і насильно накачали наркотиками, від чого він і помер. Вислухавши цю всю історію, в мене голова йшла обертом від такої інформації. Коли ж я запитала, чому чолов'яга розповів мені всю правду, він сказав наступне.