Розділ 50

— Що це була за сила?.. — спитала я сама в себе, щойно прокинулася.

Господи, це ж божевілля. Я — тринадцятирічна дівчина — підняла такого бугая! Але найбільше лякає те, що я залишилася цілою й неушкодженою. Та зараз не час про це думати. Якщо якась неземна сила дала мені шанс знову виступити проти цього чудовиська, значить, я повинна спробувати ще раз. І цього разу я буду швидшою.

Демон нарешті з’явився. Щось він не надто поспішав, але його неквапливість тривала недовго — вже наступної миті він виник позаду Наруто.

Один глибокий вдих — і неймовірно швидкий випад.

Його рука завмерла за кілька сантиметрів від голови Наруто, а вже наступної миті відлетіла вбік і розсипалася на дрібні шматочки.

Я встигла. Більше того — я перевершила його. Так… я стала швидшою за нього. Можливо, це був лише один удар, який вийшов у мене настільки добре, але навіть цього вистачило, щоб змусити демона відступити.

— Як?! — заричав він, розбризкуючи навсібіч свою слину.

(Демон) 

Що за чорт?! Якщо вона змогла уникнути смерті таким абсурдним способом, то якого дідька досі стоїть на ногах?

— Хей, деманюго! Бачу, ти аж помираєш від здивування. То як тобі ідея здохнути по-справжньому? І найкраще — ця пропозиція абсолютно безкоштовна!

Я стала у високу стійку, зміщуючи вагу на задню ногу. Клинок тримала низько збоку, приховуючи траєкторію майбутнього удару.

Потім зробила короткий ковзний крок уперед. Не поспішаючи провела мечем, ледь торкаючись ним землі. Різко провернулася, опускаючи корпус і плечі, та відвела клинок за спину.

Удар зірвався в момент ривка. Я ковзнула далі повз ціль, гасячи інерцію розворотом і зміною стійки. Меч, немов розпечений місяць, врізався в шию демона… але вона виявилася надто твердою.

— От халепа…

Після невдалого удару я вже за мить відчула хруст власних ребер, а тіло стрімко полетіло в бік дерева. Та я не розлетілася на шматки від удару лише тому, що на пів шляху мене впіймав майбутній Хокаґе.

— Дякую! Я вже навіть перестала шкодувати, що взяла тебе на це завдання.

Я поплескала його по плечу, зробила крок уперед, хотіла знову стати в стійку… і раптом зрозуміла, що меча в руках немає. Я випустила його, коли демон ударив мене.

Цей демон — нижчого рангу. Я принципово не можу йому програти.

Вдих — і я рвонула до меча, але демон миттєво перекрив мені шлях. Я різко зупинилася, а потім відскочила назад.

— Ну добре… Хочеш рукопашну? Буде тобі рукопашна…

Мені потрібна була та сама сила, що й тоді. Я частково пам’ятала відчуття, які охопили мене, коли я підняла того деманюгу. Заплющивши очі, я ніби занурилася всередину себе.

Та щось пішло не так.

Моє тіло перенеслося в якусь порожнечу. Спершу я просто стояла посеред неї, але щойно зробила крок — підлога під ногами тріснула, мов скло. Я почала падати.

За мить зрозуміла: порожнеча була схожа на круглий тунель, пофарбований у неприродно глибокий чорний колір. Найбільше лякало інше — якщо це справді тунель, то в нього має бути кінець. А якщо цей кінець існує і я зараз перебуваю в матеріальному світі… то просто розіб’юся.

Я глянула вниз, намагаючись роздивитися бодай якісь обриси підлоги, світла чи чогось іще. Але зробила це надто пізно.

Наступної миті я впала у воду.

Випливши на берег, я відчула сильне дежавю. Це було те саме узбережжя, де я колись вчилася Місячного Танцю. Та тепер усе навколо огортав чорний туман. Він не дозволяв мені відійти далі від берега.

Раптом озеро позаду засвітилося.

Я шукала світло, яке дасть мені силу… і ось воно — сяйливе озеро.

— Мені потрібна сила. Лише для одного удару… але неймовірно потужного!

— Яка ж ти нахабна… — раптом озеро заговорило до мене.

— У мене просто немає часу тягти кота за…! — я не закінчила фразу, бо мене раптово скрутив кашель.

— …За хвіст. Тут не можна лаятися, — спокійно промовило озеро. — Але я допоможу тобі, дівчинко…

Із озера вирвався сяючий шар і стрімко влетів у мене.

— Вдариш його зі словами: «Небесне вигнання зла», — тоді тобі навіть меч не знадобиться…

— Дякую тобі, дивне озеро! — перебила я.

Після слів подяки мої очі різко розплющилися. Кулак сяяв чистим білим світлом.

Глибокий вдих. Одна нога назад — для ривка. Кулак напоготові.

— А що там треба було сказати?..

Демон спершу посміхнувся, а потім голосно розреготався.

— Згадала…

Ривок!

І вже наступної миті я опинилася біля тулуба демона.

— Небесне вигнання зла!

Світло набуло форми велетенського кулака, пройшло крізь тіло демона, а потім розсіялося в повітрі.

Я скористалася моментом, оббігла його та схопила свій меч. Уже була готова продовжувати бій, але раптом помітила, що діра в його животі лише збільшується.

Він же демон. Така рана мала бути для нього дрібницею…

Тоді чому вона не загоюється?

— Мала курва! Що ти зі мною зробила?! — розгарчався він.

— Вибач! Я спеціально!

Ось що мало на увазі озеро, коли казало, що мені не знадобиться меч.

Демон перетворився на попіл.

Я підняла погляд на верхівку найвищого дерева.

— Хей, вороне! Я ж, по факту, убила його. Це ж рахується?.. — крикнула я в порожнечу.

Біла пляма, яку я помітила ще на початку бою, ворухнулася й полетіла до мене.

— Кар! Не розумію як, але ти вбила його самотужки, тож це рахується! Кар!

— Так, жовтенький мені допоміг?

— Кар! Він не член Корпусу, тому це не рахується! Кар!

— Хей! Філіє, подивися на будинок… — сказав Наруто дуже переляканим голосом.

Перший поверх, який був повністю зруйнований, тепер виглядав так, ніби тут і не було жодної епічної битви.

Я так і думала. Увесь цей будинок — демон. Або демон, що злився з будинком воєдино.

— Тітонько… це означає, що будинок уже з’їв братика?.. — діти дивилися мені просто в очі.