Розділ 48

Після перекусу я пішла до головних воріт, запізнившись лише на хвилину, а цей йолуп запізнився на пів години.

— Запізнюєшся, наступний хокаґе!

Він моментально опинився переді мною, дурнувато посміхаючись. У його очах палали зірочки.

— А? Це ти мене так називаєш?

— Так. Як я і сказала раніше, вирушаємо на завдання рангу S, — сказала я з абсолютно кам’яним обличчям.

Поки ми бігли до тієї хати, він довго й нудно розповідав деталі місії, хоча я прочитала їх разів чотири й могла переказати дослівно.

— Недалеко від нашого селища є хата, в якій спочатку пропало декілька людей, а потім — шинобі. З часом через такі зникнення ця місія здобула ранг S, і відтоді її ніхто не брав.

Пізніше він почав розпитувати про демонів:

— Ти сказала, що їх убиває сонце. Чому?

— У демонів алергія на вітамін D.

Він питав мене про такі речі, над якими я сама ніколи не замислювалася. Звідки мені знати, чому їх убиває сонце? Головне, що вбиває, а чому — уже не так важливо. Мені пощастило, що він повний ідіот, і яку б ахінею я не верзла, він у все вірив.

Ми бігли швидко, аж раптом по шкірі пробігло тяжке, неймовірно сильне відчуття жаги до крові. Це змусило мене зупинитися. Мене збентежила знайомість цього відчуття. Саме тоді, коли з’явився голос Фрірен.

Там точно демон. Схоже, вищий місяць.

— Чекай тут!

— Я з то…бою… — він запнувся, коли побачив моє обличчя.

— Я дурепа!

— У нас немає часу для чистосердечних зізнань! — нагримав на мене він.

— У вас були діти, дружина, а я потягла вас на полювання на демонів. Ренґоку захистив абсолютно всіх, хто був із ним поруч, а зі мною було лише двоє людей, і я не змогла врятувати їх, а ще й мало не вбила...

Жахлива жага до крові зникла, поки я виливала душу цьому шинобі. А з кущів вискочили двоє дітей. Я не відчувала від них ні жаги до крові, ні присутності демонічної крові. Просто діти.

Тоді звідки йшло це відчуття?

Я залишила їх Наруто й усе ж вирішила перевірити ті кущі й, власне, місце, звідки віяло тим жахливим відчуттям. Не залишилося жодних слідів. Дивне відчуття зникло так само раптово, як і з’явилося.

Хотілося б думати, що демон, можливо, просто скопіював мої спогади або якось підлаштувався під Фрірен, але ні. Усередині того відчуття було щось, що змушувало питати…

Фрірен, що стала демоном?

— Мені треба менше про це думати...

— Тьотю, про що думати?

Раптовий голос дівчинки змусив мене відскочити й схопитися за меч.

Я, що посміла втратити пильність на завданні?

Поставила я собі ще одне запитання.

— Філіє?

Окликнув мене Наруто.

— Я розумію, що ти зламана, але цим дітям потрібна твоя допомога.

— Зламана... Якби я ламалася після кожного трупа у своєму житті, то давно була б мертвою, — промовила я очікувано грубо.

Мені раптом стало так соромно на душі, що я розклеїлася перед ледь знайомою людиною. Тому, не можучи стримати рум’янець, я взяла дітей і пішла в бік будиночка.

Ці діти поверталися до свого селища. Вони трохи затрималися, тому довелося йти нічним лісом. У лісі вони побачили будинок і вирішили спитати, чи не можуть там переночувати. Коли діти постукали, двері різко розчинилися, з них вилетіли листи паперу, і їхнього молодшого брата ті папери затягли в будинок.

— Діти, не бійтеся, я врятую вашого брата.

Я не хотіла показувати їм свою пригніченість, тому витягнула з себе найщирішу посмішку.

Наказавши майбутньому Хокаґе дивитися за дітьми й у жодному разі не заходити в будинок, я зайшла всередину.

Одразу після цього я почула звук кото й опинилася в іншому коридорі — чи то просто двері зникли. Виходу назад не було.

Потім знову пролунав звук кото, але цього разу — інша нота. Саме тоді я зрозуміла, що стіна позаду наближається. Я побігла вперед. Та стіна попереду теж не стояла на місці. Вона наближалася навіть швидше за стіну позаду.

Я озирнулася. Поруч були двері. Зачинені двері.

У мене не було часу з ними панькатися. Я застрибнула на стіну навпроти дверей і, відштовхнувшись від неї та перевернувшись у польоті, врізалася в двері ногами. Двері вилетіли, і я залетіла у велику залу.

Це була просто велика квадратна кімната. Та дещо мене здивувало. На кожній стіні були двері, і на стелі теж були двері, ніби дім міг перевертатися.

Посередині зали стояв стіл із друкарською машинкою, а на ньому й біля нього височіли величезні стопки паперу. Раптом декілька листків підлетіли. Вони полетіли вгору й просочилися крізь дірку в стелі.

Я застрибнула на стіл, збираючись стежити за листками, але раптом знову почувся звук кото, і кімната почала перевертатися. Я втратила рівновагу й полетіла, власним тілом виломивши інші двері.

Опинившись у коридорі, я відчула жагу до крові. До демона навіть бігти не довелося. Підлога почала трястися, а з-за рогу коридору вийшов величезний і товстезний демон.

Я подумала, що він повільний через свою масу. Але ні.

Я напала на нього впритул, а він просто блискавично вдарив мене в бік — та так сильно, що я проломила стіну й вилетіла на вулицю.

Я сподівалася, що діти цього не побачать, але приземлилася просто на галявину, де вони мене чекали.

Знову ж таки, я не хотіла їх лякати, тому витерла кров із рота й носа, зціпила зуби й, не звертаючи уваги на біль, підвелася.

— Ви в порядку?! — дівчинка схопила мене за руку.

— Так, просто зіткнулася з деякими проблемами, коли шукала вашого брата.

З діри у стіні почувся рик. А наступної миті величезна маса демона опинилася просто над нами.

Він розчавить нас своєю вагою.

Я не хотіла цього робити, але зробила. Ногою відкинула дівчинку в бік Наруто.

— Місячний танець… Третя форма… Тінь затемн...

Демон приземлився...

Кото - Японьський музикальний інструмент.