Розділ 47

Ми з Наруто переглядали завдання.

Раптом з його вуст вилетіла дурна як по мені фраза. 

— Філіє, скільки тобі років.

— Тринадцять... — Мій голос звучав підозріло, — Ти вкурсі шо то не прелично питаться в жінки кулько їй років.

Він нічого не відповів — просто зробив вигляд, ніби взагалі не ставив цього запитання. Та здивування на його обличчі нікуди не зникло.

Раптом Наруто Узумакі посерйознішав і простягнув мені лист із завданням.

«Супроводження»

Багато торговців зникало дорогою до міста Штиль.

— Ми можемо перевірити той шлях, але саме завдання брати не будемо.

— Чому? — знову здивувався майбутній Хокаґе.

— Який ти вразливий, — відповіла я, продовжуючи переглядати варіанти місій. — У мене обмежений час, тож нам доведеться рухатися швидко. А зайві люди тільки заважатимуть. Краще ми самі перевіримо той шлях, а потім інші шинобі просто супроводять торговців.

Наруто задумливо взявся за підборіддя. З вигляду здавалося, ніби він зрозумів мою логіку, але чуйка підказувала мені протилежне.

Я взяла кілька паперів і простягнула їх йому.

— Беремо ці місії. Почнемо із завдання рангу S. Потім перевіримо ту твою дорогу, а далі — як піде.

— Кілька місій одночасно?!

— Так… — тепер уже здивувалася я, хоча він виглядав не менш шокованим. — А що?

— Ну… а як же… — почав він, запинаючись, — відпочинок?

— Відпочинок?

— Ну… ми, шинобі, після кожної місії, навіть D-рангу, беремо хоча б один день відпочинку.

— Ну, а мені Корпус одразу після першого завдання — того, де мене ледь не підсмажило струмом у двісті вольт, — видав наступне. Те, через яке я й потрапила у ваше селище.

Наруто знову завис.

Я обійшла його, ткнула пальцем у плече й помахала долонею перед обличчям.

Жодної реакції.

Він був у такому глибокому ступорі, що йому явно потрібен був час переварити все, що я щойно сказала.

А мені треба терміново поїсти.

Тож я просто написала записочку і залишила його самого в кімнаті.

Чесно кажучи, мені дуже хотілося знову поїсти в тій раменній.