Розділ 46

Я стояла в кабінеті Хокаґе.

Мене трохи бентежило те, що за столом сидів якийсь інший чоловік — із сивим волоссям і маскою на обличчі. Хоча помічник залишився тим самим.

— Перепрошую, але можете пояснити мені сенс вашої ієрархії?

— У сенсі? — явно не зрозумів Хокаґе номер два.

А потім сталося те, чого я, здається, ніколи не зрозумію.

До кабінету Хокаґе зайшов він — жовтоволосий Хокаґе номер один. Я була впевнена, що навіть якщо він і прийде, то зайде сюди як до себе додому. Ну, типу, він же теж Хокаґе.

Але ні.

— Викликали, Какаші-сенсею? — промовив він, демонстративно вклоняючись тій блонді в наморднику.

— Перепрошую за нетактовність, але можете мені пояснити… — вигукнула я, намагаючись привернути до себе увагу. — Хто з вас узагалі Хокаґе? — цього разу я сказала вже значно спокійніше.

Тоді мені все мало не по тарілочках розклали й пережували.

Хокаґе — це той блонда у масці, Какаші Хатаке.

А мужик, якого, здається, випадково вронили в жовту фарбу, — Наруто Узумакі. Наскільки я зрозуміла, потенційний цуґуко блондина.

— Ну добре, і для чого ви мене викликали? Подякувати? Дяку слово в кишеню не покладеш. Та й ваше «дякую» не підніме мене до рівня Хашира. Тож бувайте.

Я вже попрямувала до дверей.

— А якщо підніме? — пролунав голос позаду.

Схопившись за ручку дверей, я завмерла. Його слова мене заінтригували.

Так… вони справді могли мені допомогти.

Прихований Лист — одне з найбільших поселень шинобі. До них щодня приходять люди з найрізноманітнішими проблемами: зникнення, напади, ще якась дурня… Я навіть чула, що їх інколи змушують ловити котів.

Єдине, чим вони могли мені допомогти, — дати доступ до списку завдань, які отримують шинобі. Але ж це конфіденційна інформація.

— Ми дамо тобі доступ до архіву із завданнями….

Від його слів мене так смикнуло, що я вдарилася головою об двері, мимоволі перебивши його.

— Ви це серйозно? А як же конфіденційність і все таке?

— Яка конфіденційність, коли йдеться про людські життя? Та й яка різниця? Ти просто виконуватимеш завдання, яке виконав би будь-який інший шинобі. Щоправда, не факт, що впорався б, бо, як я зрозумів, цих чудовиськ можуть убити лише ваші особливі техніки, — втрутився помічник.

— Не техніки, а сталь. Мисливець має спеціальний меч: якщо ним відрубати демону голову — тільки тоді той помре.

— А я супроводжуватиму тебе! — раптом вигукнув Наруто Узумакі.

— Навіщо?

Я повернулася до Какаші Хатаке й подивилася прямо на нього.

— По-перше, у тебе немає посвідчення шинобі. По-друге, якщо місія виявиться звичайною, Наруто швидко з нею впорається, і ви зможете далі шукати демонів, — спокійно пояснив Какаші Хатаке.

— Ну добре… — неохоче відповіла я. — Якщо дозволите, я піду в архів.

Хокаґе лише махнув рукою в бік виходу — мабуть, це означало, що я можу йти.

Щоправда, я не очікувала, що Наруто піде за мною.

Та гаразд. Принаймні буде якась користь.