Розділ 44

Минув місяць.

На моє величезне здивування, меч виготовляли цілий місяць, хоча перший я отримала вже за тиждень після екзамену.

Чекаючи на меч, я безперервно тренувала нове дихання. У перші два рази параліч наставав уже після двох форм танцю. Згодом — після чотирьох.

Потім форми почали даватися легше, але після шести тіло слабшало. Це вже був не параліч — просто накочувала сильна втома. Поступово і параліч, і виснаження відступали.

На останньому тренуванні я змогла двічі виконати всі форми танцю — тобто чотирнадцять форм.

Паралельно з тренуваннями я спарингувалася то з Шіон, то з Фрірен. І мені навіть вдалося перемогти Фрірен — щоправда, лише в одному спарингу з двадцяти.

Шинобу і Ренґоку теж повернулися, але спарингуватися зі мною не могли — Канає змусила їх тренуватися.

Я одного разу зазирнула, щоб подивитися, що вони там роблять. Виявилося, їхнє «тренування» полягало в грі, яку вигадала Канає: потрібно було схопити чашу з ліками так, щоб не розхлюпати, а потім вилити їх супернику на голову.

Скажімо так, Шинобу закохалася в цю гру. Судячи з вигляду одягу Кьоджуро, вона явно перемагала.

Їм було так весело, що я не хотіла заважати. Тож протягом цього місяця ми майже не бачилися.

Та настав час отримати меч і вирушити на одне з найскладніших завдань.

Продовжуючи тренувати форми за парканом, я почула дзенькіт дзвіночків.

— Філіє! Це твій меч! — вигукнула Фрірен, упізнавши звук.

Серце закалатало швидше, на лобі виступив піт. Я страшенно нервувала — і це було видно. Дуже видно.

Чоловік, який приніс меч, носив дивну маску й виглядав доволі кумедно.

Фрірен прийняла у нього меч і коли я підійшла. Вона вагалася.

 — Філіє, моя дорога, безцінна ученице, прийми цей меч із високо піднятою головою. Подолай труднощі, які чекають тебе на цьому завданні. А якщо… — Фрірен затамувала подих, міцно заплющивши очі й стиснувши губи, а потім раптом стрибнула до мене, — а якщо не впораєшся і тебе виженуть, я піду з корпусу разом із тобою!

— Я обов’язково впораюся! Я ж твоя гордість — і як учениця, і як сестра!

Ми розсміялися.

— Добре, давай серйозно. Я зараз скажу те, що колись сказала мені моя наставниця. Ці слова привели мене до рангу Хашира — і я впевнена, що приведуть і тебе… — її погляд став незвично серйозним. — Тренуйся з тими, хто сильніший. Люби того, кого не можна. Не здавайся там, де здаються інші — і переможеш там, де перемогти неможливо. Не слухай тих, хто каже, ніби ти чогось не можеш. Якщо маєш мрію — оберігай її. Поставила ціль — дійди до неї.

Я підняла голову й подивилася Фрірен просто в очі — і прийняла меч.

Різко розвернувшись, я застрибнула на паркан і кинулася вперед.

Останнє, що я почула від Фрірен:

— Якого дідька, Філіє?! Хвіртку для кого придумали?! Дурне дівчисько!

Таке відчуття, ніби від мого стрибка той паркан мало не розвалився.