Розділ 35

До Темного лісу нас привели ще до заходу сонця, але вже біля самої огорожі ставало зрозуміло, що це місце відрізняється від усього, що залишилося позаду, бо світло тут не зникало повністю, але ставало тьмянішим і якимось приглушеним, ніби його щось стримувало, і навіть коли ми зайшли всередину, воно не допомагало бачити далі кількох метрів, а лише підкреслювало, наскільки щільно тут усе зімкнуте. Дерева росли близько одне до одного, їхні крони перепліталися над головою, і через це небо майже не проглядалося, а повітря було дивно насиченим, не важким, але таким, у якому постійно відчувалося щось зайве, і серед цього чітко читався знайомий металевий присмак крові, не свіжої, але й не настільки старої, щоб її можна було не помічати.

Нам дали лише коротке пояснення: третій етап — це пошук “поранених” в лісі, і їх потрібно знайти та вивести, а як саме це робити — вже наша справа, і це означало, що можна рухатися поодинці, групами або як завгодно, поки залишаєшся в межах території. Ми зайшли разом, але майже одразу стало зрозуміло, що триматися купи тут не найзручніше рішення, бо ліс сам розтягував простір, змушуючи розходитись ширше, ніж хотілося б, і вже через кілька хвилин кожен почав тримати власну дистанцію, не гублячись повністю, але й не рухаючись як єдине ціле.

Я сповільнилася майже одразу, не через страх, а через відчуття, що тут не варто поспішати, бо занадто багато речей відбувається поза полем зору, і кожен зайвий рух може зіграти проти тебе. Перші хвилини нічого не відбувалося, але це “нічого” не було спокійним, воно постійно змушувало тримати увагу на всьому одразу: на гілках, які іноді ворушилися без вітру, на тінях, що змінювалися трохи швидше, ніж мали б, на землі, де місцями проступали темні плями, які занадто нагадували стару кров.

Я не встигла навіть нормально вдихнути після цієї думки, як по шкірі пройшло коротке, різке відчуття небезпеки, ніби щось уже летіло просто в мене, швидко і я інстинктивно відштовхнулася вбік, ще не розуміючи, від чого саме ухиляюся. У ту ж секунду повітря там, де я стояла, розрізало щось темне і густе, і воно врізалося в землю з таким звуком, ніби це була не рідина, а щось щільніше, важче, і лише тоді я чітко побачила — кров, але не та, що просто тече вниз, а та, що рухається сама, зібрана в міцний клинок, який не розтікається одразу, а ніби ще секунду тримає форму.

Я не підняла голову одразу, не різко, а повільніше, тримаючи увагу на всьому навколо, бо після такого першого удару чекати, що це був єдиний, було б занадто наївно, і тільки тоді, коли відчула ще один слабкий зсув повітря зверху, перевела погляд угору. Демон сидів на гілці, нахилившись трохи вперед, і дивився на мене з явною зацікавленістю, ніби перевіряв, наскільки швидко я реагую, і його руки одразу пояснювали, що саме щойно відбулося: уздовж вен тягнулися відкриті розрізи, а кров із них не капала вниз, а зависала поруч, збираючись у кулі, які повільно коливалися, ніби чекали наступного руху.

Я не стала стояти і дивитися довше, ніж потрібно, і пішла вперед одразу, скорочуючи дистанцію, але вже після першого обміну стало зрозуміло, що це не той випадок, де можна просто нав’язати свій темп, бо його атаки не йшли прямо, вони змінювали траєкторію в повітрі, обходили клинок і намагалися зайти під іншим кутом, змушуючи постійно підлаштовуватися. Довелося зменшити різкість рухів, не форсувати дихання, а тримати його рівним, і тільки коли я підійшла ближче, з’явився шанс нормально дістати його, але навіть тоді він не залишився відкритим — кров між нами стиснулася, прийняла удар і розлетілася, але не зникла, зависнувши поруч.

У той самий момент я відчула ще один рух.

Цього разу зліва.

Я різко змінила позицію, і щось тонке, майже невидиме, пройшло повз, зачепивши край одягу, і лише після цього я побачила другого вони були схожими один в один ніби той другий був клоном справжнього. 

Я відступила на крок, щоб вирівняти ритм і зібрати картину повністю, не даючи собі кинутися вперед наосліп, і в цей момент повітря раптом різко змінилося ще раз, але вже не від їхніх атак. Один із потоків крові здригнувся, ніби його щось перехопило ззовні, і в наступну секунду розсік самого демона, який навіть не встиг відреагувати.

Я обернулася майже одразу.

— Юі!

Юі вже була тут, і замість того щоб зупинитися чи щось пояснювати, вона одразу включилася в бій, її маріонетка полетіла на клона в низу, перекриваючи простір так, щоб не залишити демону зручних траєкторій для атаки, і майже відразу стало видно результат, бо там, де раніше потоки крові рухалися чітко і слухалися кожного його жесту, тепер вони почали збиватися, втрачати форму і ніби “залипати” в повітрі, а місцями навіть темніти, що виглядало неприродно для живої крові, і це одразу дало зрозуміти, що отрута, яку Шинобу вбудувала в механізми, працює саме так, як і треба — не просто шкодить, а ламає контроль.

Я не гаяла часу і одразу підлаштувалася під цей злам, скоротивши дистанцію без різких ривків, тримаючи рівний ритм, бо тепер уже не потрібно було пробиватися через повністю керований захист, і коли демон спробував знову сформувати бар’єр, кров просто не встигла зібратися достатньо щільно, щоб витримати удар. Клинок пройшов глибше, ніж до цього, і цього вистачило, щоб збити його концентрацію, а разом із нею — і зв’язок із копією, яка до цього рухалася майже синхронно.

Копія одразу посипалася.

Я ж не дала справжньому демону створити копію, ще раз скоротивши дистанцію і завершивши його вже без спротиву, бо його кров більше не слухалася так, як раніше.

Бій закінчився швидко, але залишив чітке відчуття, що це була лише частина, і ми обидві це розуміли, тому не стали затримуватися і одразу рушили далі, тримаючи темп рівним і не розслабляючись, бо ліс уже показав, що тут немає “безпечних пауз”.

Ми пройшли зовсім небагато, коли попереду між деревами з’явилася дівчина, невисока, нерухома, і на перший погляд вона виглядала як звичайна людина, яка просто стоїть і не знає, куди йти, але в цьому “занадто спокійному” положенні було щось неправильне, і тіло одразу це відчуло. Я ще не встигла нічого сказати, як Юі вже рушила вперед, швидко і чітко, в її руках був кунай пропитаний отрутою.