Розділ 32

Темний ліс був огороджений височезним парканом, який радше нагадував оборонну стіну, ніж звичайну огорожу. Товсті кам’яні плити стояли щільно одна до одної, настільки близько, що між ними майже не залишалося просвіту, а їхні вершини закінчувалися довгими металевими шипами, які дивилися назовні гострими зубами, ніби сама конструкція попереджала кожного, хто наблизиться, що перелізти через цю межу буде не просто складно, а небезпечно. Видно було, що цей бар’єр створювали не поспіхом і не для вигляду: кожна плита була глибоко вкопана в землю, укріплена металевими пластинами й темними балками, які тримали всю конструкцію разом, і навіть на перший погляд ставало зрозуміло, що ця огорожа має не стільки стримувати людей від входу, скільки утримувати щось усередині.

Найбільше нас здивувала гліцинія, що густо росла по всьому периметру паркану. Вона обплітала камінь і метал, звисала важкими китицями, ніби намагалася приховати суворість цієї стіни, але від цього видовище ставало ще дивнішим: настільки ніжна рослина поруч із місцем, створеним для стримування чудовиськ. Шинобу, уважно оглянувши квіти, спокійно зауважила, що, як і казав ворон, колись цей ліс був частиною фінального відбору, тож гліцинія росла тут давно, а люди з Кацуї лише підтримували її, не даючи їй зникнути. У цьому була своя логіка: навіть якщо сам паркан був для людей перешкодою, то для демонів це як два пальці об землю. Але вони не переносять гліцинію, тому отрути Шинобу створені саме з гліцинії. Тільки ці дерева стримують демонів усередині.

За парканом починався сам ліс, і він виправдовував свою назву так буквально, що вже від одного погляду на нього виникало неприємне відчуття тривоги. Дерева там росли настільки щільно, що їхні крони перепліталися високо над землею, утворюючи густий зелений купол, який майже повністю перекривав небо, і навіть денне світло, що вільно падало на вулиці селища, тут перетворювалося на тонкі бліді промені, що губилися в густій тіні. Здалеку ліс виглядав як темна нерухома хвиля з листя, тіней і стовбурів, злитих у єдину густу масу, і в цій масі не було видно жодного руху, жодного птаха, жодного шелесту, але водночас виникало стійке відчуття, ніби за цією мовчазною стіною хтось постійно дивиться назовні.

Кьоджуро вирішив перевірити периметр майже одразу й, коротко кивнувши нам, рушив уздовж огорожі швидким кроком, який завжди видавав у ньому людину, що звикла діяти без вагань. Його яскраве волосся ще кілька секунд миготіло між деревами, перш ніж зникнути, залишивши нас із Шинобу сидіти в кущах біля стіни й мовчки дивитися на темну смугу лісу, що тягнулася за огорожею, ніби інший світ, який існував зовсім поруч із цим.

Час минав повільно. Сонце поступово рухалося небом, і тіні від дерев почали видовжуватися, повільно розповзаючись сухою землею, але ліс за парканом залишався таким самим мовчазним і нерухомим, ніби не реагував ані на зміну світла, ані на рух людей поруч. Здавалося, що сама його тиша має вагу, і ця вага тисне значно сильніше, ніж будь-який звук.

Коли Ренґоку нарешті повернувся, по його кроках уже можна було зрозуміти, що новини будуть не надто приємними. Він підійшов до нас, коротко озирнувся навколо, переконавшись, що за ним немає хвоста, і тільки після цього почав говорити. Периметр, як виявилося, охоронявся значно серйозніше, ніж ми могли очікувати: уздовж огорожі рухалися патрулі, а на ключових точках стояли джоуніни — досвідчені воїни, які явно бачили справжні бої й не виглядали людьми, яких легко обдурити або відволікти. Судячи з їхньої кількості та розташування, охорона була організована так, щоб перекривати майже всі можливі шляхи проникнення, і будь-яка спроба прорватися силою означала б неминучий конфлікт, який майже напевно закінчився б пораненими або чимось гіршим.

Поки Кьоджуро пояснював ситуацію, я вже дивилася на паркан і темну лінію лісу за ним так, ніби намагалася уявити всі можливі варіанти того, як туди можна потрапити. Ідея виникла сама собою ще тоді, коли ворон розповів суть завдання. Коли він закінчив говорити, у мене вже був план, який на перший погляд здавався трохи божевільним, але водночас настільки цікавим, що від нього важко було відмовитися. Я навіть не розповіла їм про інші варіанти, які теж приходили мені в голову.

Через ці думки на моєму обличчі з’явилася дивна, зловісна посмішка. Друзі подивилися на мене як на божевільну, бо поки Ренґоку розповідав про плачевність нашого становища, я дивно посміхалася.

Реквізит для цього плану в мене вже був, бо поки ми сиділи в лапшичній, Кацуї дістали для нас реквізит і поділилися деякою інформацією. Я витягла з кишені форми три темні пов’язки й розгорнула їх у руках, показуючи символ селища Прихованого Заліза, вирізаний на металевій пластинці, пришитій до тканини. Ідея була проста: якщо ми не можемо проникнути в ліс як мисливці на демонів, то можемо зробити це як учасники екзамену, адже саме зараз тривав набір на випробування, а мій ворон Касуґай уже відправив анкети. Селище Прихованого Заліза було ідеальним прикриттям, бо це країна самураїв, а отже, люди з мечами не мали б викликати зайвої уваги.

Поки я пояснювала план, у повітрі раптом почулися знайомі помахи крил, і ворон опустився просто перед нами, впустивши на землю невелику купу паперів, перев’язаних тонкою мотузкою. Усередині була інформація про учасників екзамену — короткі досьє з іменами, походженням, стилем бою й примітками про сильні та слабкі сторони. Шинобу одразу забрала папери собі, бо її пам’ять працювала майже безпомилково, і якщо хтось із нас міг запам’ятати десятки облич за короткий час, то це була саме вона.

Пізніше ворон повернувся ще раз, цього разу принісши відповіді на теоретичну частину екзамену, і ми вирішили не обговорювати все посеред лісу чи просто на вулиці, а зняти невеликий номер у готелі неподалік. Кімната виявилася простою: дерев’яний стіл, кілька стільців, вузьке вікно й стара лампа, яка тихо поскрипувала, коли її рухали. За вікном поступово темніло, але життя селища не стихало — знизу долинали голоси, сміх і дзенькіт посуду, ніби саме селище навмисне намагалося нагадати, що за його межами є звичайне життя, яке не має нічого спільного з тим, що чекало нас у лісі.