Розділ 24

Старший демон важко дихав. Фіолетовий наліт повільно розповзався по його шиї й плечах. Отрута діяла, але не миттєво. Його рухи стали менш точними, та сили в ньому все ще вистачало.

— Ви… — прохрипів він, витираючи кров із кута рота. — Дрібні…

Демон продовжував міцно тримати мене. Він сильно стискав моє тіло. Я відчувала, як органи всередині перетворюються на кашу, хрустіли ребра, біль не давав дихати, очі закочувалися, а з відкритого рота витікав фонтан крові.

Раптом із глибини лісу вирвалося полум’я. Воно розсікло повітря й відрубало демонові руку. Він заревів і випустив мене.

Я падала вниз, але мене підхопили чиїсь руки. Вони були не просто теплими — вони були обпалююче гарячими.

Мечник із полум'яним волоссям і емблемою маєтку Полум’я обережно поклав моє безпорадне тіло під дерево.

І тоді світ, перед очами, згас. 

***

Свідомість поверталася повільно, ніби я випірнула з дуже глибокої води.

Мене здивувало, що, попри те, що моє тіло майже розчавили, я прокинулася без болю. Ще більше — те, що я не лежала на землі.

Я стояла на рівних ногах.

Навпроти стояв той самий вогняний хлопець — увесь у ранах. Позаду мене розпадався величезний демон.

Я помітила ще одну деталь: коли він рятував мене, він посміхався. Зараз його обличчя було серйозним. Він дивився на мене так, ніби очікував нападу.

Він зробив різкий вдих і кинувся вперед.

Звук. Метал об метал. Глухий удар.

— Хто ти така? Як ти перемогла цього демона? — різко запитав він.

— Не повіриш, я хотіла спитати те саме в тебе, — відповіла я. — Я Філія Аденаве. І як я могла перемогти демона, якщо була без свідомості? Це тебе по голові вдарили?

Він уважно подивився на мене.

— Ти нічого не пам’ятаєш?

— А що я маю пам’ятати?

Кілька секунд він мовчав, а потім різко змінив вираз обличчя.

— Нічого.

Його раптова усмішка збила мене з пантелику. Мені хотілося дізнатися, що сталося, але його відсторонений погляд ясно давав зрозуміти — пояснювати він не збирається.

Два слабких демони напали на мене ззаду. Я навіть не озирнулася — одним різким рухом відсікла їм голови.

— Великого демона ми перемогли, — сказав він. — Але треба протриматися ще дві доби. Тут більше немає подібних за силою, проте є проблема. Удар того демона відкинув твою подругу далеко в ліс. Вона могла втратити свідомість… або зараз б’ється сама.

— Ми маємо знайти її. До речі, як тебе звати?

— Ренґоку Кьоджуро. Мечник Дихання Полум’я. Мій батько — Стовп Полум’я.

Я пройшла повз нього, кинувши через плече:

— Зрозуміла. Моя наставниця — Стовп Льоду, Фрірен Аденаве. Батька в мене немає, тож не вихваляйся. Рухайся. Демони не чекатимуть, поки ми балакаємо. І поки ми стоїмо тут, Шинобу може бути вже в чиємусь шлунку.