Розділ 21

Того ранку я прокинулася сама — без криків у коридорі й без жартівливих спроб нас «підняти силою». Було просто тихо. Звичайна ранкова тиша, але якась надто впорядкована. Я перевернулася на бік і побачила, що біля наших ліжок стоять Фрірен і Канає.

Обидві вже були у формі мисливців на демонів. Не в тренувальному одязі, а в повному спорядженні: об'ємні штани, чорні сорочки з золотими гудзиками, їхні хаорі, мечі при боці, усе зібрано й застібнуто. Вони виглядали так, ніби за кілька хвилин мають вирушати на завдання.

Шинобу піднялася швидше за мене. Вона сіла на ліжку й одразу втупилася в їхню форму.

— Щось сталося? — запитала вона.

Я теж підвелася, протираючи очі.

— Ви так одягаєтеся тільки перед завданням, — сказала я, намагаючись зрозуміти, чого вони мовчать.

Фрірен відповіла спокійно, без звичних підколів:

— Сьогодні у вас екзамен.

Я остаточно прокинулася.

— Який саме?

— Перший. На звання Мисливця на Демонів.

Ми знали про нього. Усі знали. Це не був письмовий тест чи демонстрація технік перед керівництвом корпусу. Кандидатів відправляли в гірський район, де демонів спеціально не зачіпали. Як Шинобу розповідала демони можуть жити там століттями. Завдання екзамену — три доби протриматися в тій зоні. Працювати дозволялося в парі і без пари.

— Учора ви казали, що перед екзаменом буде ще тиждень підготовки, — нагадала я.

Канає зітхнула.

— Розклад змінили. Точніше я переплутала дати. Повідомлення про сьогоднішній збір учнів, прийшло пізно ввечері.

Тобто рішення прийняли не спонтанно. Просто ми дізналися останніми.

Фрірен простягнула нам по чорному ящику.

— У вас десять хвилин. Усередині кімано означаючі наші маєтки. А це ваші мечі.

Я відкрила кришку. Звичайне кімано, але з аспектами підлаштованими для бою і з емблемою глічинія навколо сніжинки, сухий пайок на добу, жетон із номером учасника. Усе акуратно складено.

Шинобу мовчки перебирала речі у своєму ящику. Вона вже не виглядала розгубленою — скоріше зосередженою.

— Правила ви знаєте, — сказала Канає. — Не дайте демонам розділити вас. Якщо ситуація виходить з-під контролю... ви мертві.

Я підняла очі.

— Ви впевнені, що нам варто йти саме зараз?

Фрірен трохи нахилила голову.

— Ви не будете почуватися «повністю готовими» ніколи. Але ви вже працюєте як команда. У лісі це було видно. Якщо відкладати ще на рік — ви просто витратите час.

Канає додала:

— І якщо чесно, ми сумніваємося, що ви спокійно чекали б наступного набору.

Я переглянулася з Шинобу. Тут вони мали рацію.

Ми почали переодягатися. Кімано сіло щільно, але зручно. Я перевірила кріплення меча. Шинобу затягнула волосся в тугіший вузол, ніж зазвичай, і перевірила свої отрути.

Коли ми були готові, Фрірен оглянула нас уважним, майже технічним поглядом.

— Пам’ятайте, це випробування на ефектність, — сказала вона. — Вам потрібно виконати умови й повернутися. Уникайте зайвих сутичок. Бережіть сили.

Фрірен підійшла ближче й коротко торкнулася мого плеча.

— Головне — поверніться обидві.

Без гучних промов. Просто прохання.

Ми вийшли в коридор. Маєток уже прокидався — було чути кроки, розмови, дзенькіт чашок. До точки ми мали йти самі, ворони наставниць показували нам шлях.