Розділ 20

Прокинулася я від нервових кроків по кімнаті. Ритм був уривчастий — кілька швидких кроків, пауза, розворот. Напруга відчувалася навіть крізь сон.

Я розплющила очі. Ранкове світло лягало смугами на підлогу. Повітря пахло ліками й гліцинією з саду. Тіло нило після бою, але це терпимо.

Шинобу стояла біля дзеркала й намагалася зібрати волосся. Її пальці тремтіли, шпилька вислизала, пасма вибивалися. Вона не лаялася й не зітхала — просто вперто повторювала спробу за спробою. У її поставі читалася зосередженість, що межувала з тривогою.

Коридор маєтку Метелика зустрів нас тишею. Сонце вже піднялося, і світло стало чіткішим. Десь у глибині будівлі рухалися медсестри, дзенькали чашки, шелестіли кроки. Життя тривало без пауз.

Ми йшли повільно. Кожен крок нагадував про битву. Я відчувала втому в плечах, напруження в спині. Шинобу трималася рівно, але її погляд був занадто зосередженим — вона прокручувала бій у пам’яті.

У залі вже чекали наставниці.

Фрірен сиділа прямо, руки складені перед собою. Її обличчя було спокійним, без емоційних надлишків. Канає тримала чашку з чаєм і легко постукувала пальцем по краю — ледь помітний прояв хвилювання.

Ми сіли навпроти.

Погляд Фрірен зупинився на мені. Вона розібрала мій прорив — силу, яку я вивільнила, коли нас оточили. Рішення було правильним за наміром, але небезпечним у виконанні. Техніка нестабільна, контроль — неповний, ризик для власного тіла й союзника — надто високий. Я слухала мовчки. Вона аналізувала наш бій, як недавно прочитану книгу.

Далі — Шинобу.

Канає відзначила її спробу стримати натовп отрутою як передбачувану, але недостатню проти чисельної переваги. Вона сказала, що отрута Шинобу має бути швидшою і ефективнішою. Потім тон змінився. Вона почала говорити про темп бою. Про те, як Шинобу спрямовувала рух демонів, як змушувала їх розтягуватися, як відкривала мені коридори для атаки.

— Це був чіткий і раціональний розрахунок. Скажу чесно, я більше розраховувала, що Філія проявить себе як стратег, але ти змусила мене здивуватися.

Я подивилася на подругу. Її плечі трохи напружилися, але в очах з’явилася радість. Її роль не була другорядною. Вона керувала процесом. А це один із шляхів до посади Хаширо.

Фрірен підсумувала без пафосу: ми вистояли, бо діяли разом. Рішення приймалися синхронно. Слабкі сторони однієї перекривалися діями іншої. Це найкраща командна робота, яку вона бачила за все своє життя.

Канає нарешті перестала постукувати по чашці. Її висновок був коротким: талант є, але дисципліна кульгає. Якщо не виправити це — бій з нищим або вищим місяцем, вам не пережити.

Рішення ухвалили одразу. Із завтрашнього дня — жорстка підготовка до екзамену. Більше контролю. Більше навантаження. Більше роботи над помилками. 

Я відчула, як усередині змішується напруга й рішучість. Це означало, що нас відправлять на екзамен і моя помста стає, все блищою до мене.

Канає підняла чашку чаю, оголошуючи невелике святкування. Фрірен одразу окреслила межі дозволеного, і в цій стриманій суперечці було щось звичне, майже родинне.

Повітря стало легшим.

Невже я так і змогла відчути щастя.