Розділ 3: Нова учениця

Після розміркувань в очах почало темніти. Невже це передсмертний спогад? Ну гаразд — помру, принаймні зустрінуся з матір’ю; що ще треба для щастя? Та сьогодні явно мені не щастить.

Після пітьми повільно почало з’являтися світло й обриси кімнати. Я навіть почула, як біля мене сваряться дві жінки.

— Фрірен, ти бачиш, яка вона слабка, а ти хочеш зробити з неї мисливця? — кричала одна з них.
— Я бачила, як відчайдушно вона намагалася захистити ту дівчину! — відповідала інша.
— Тобі що, зовсім мозок відморозило?! — не вгамовувалася перша.
— Мені це говорить людина, яка просто підібрала якусь дівчину з вулиці, потренувала тиждень і відправила на екзамен! — парирувала друга.

Я сіла на ліжку й дивилася на їхній диспут — мов на сварку дітей. Та не встигла я подати знак, що прокинулася, як сталося найцікавіше. Жінки відскочили одна від одної й оголили мечі. Мить — і по всій кімнаті пронісся звук зустрічного удару. Вони стояли посеред кімнати, напружено стискаючи клинки, коли раптом розчинилися двері. Увійшла дівчина мого віку. Вона обійшла двох жінок, так наче такі сварки бачить кожен день і тихо сіла біля мене.

— Не звертай уваги на цих двох, — промовила вона ніжно. — Мене звати Кочо Шинобу. Жінка з чорним волоссям і хаорі у вигляді крила метелика — моя сестра Кочо Канає. Альбіноска — Хаширо Льоду, її звуть Фрірен Аденаве.

— Твоя сестра говорила про мисливців... Хто це? — запитала я, ще не зовсім прийшовши до тями.

— Ми — організація мисливців на демонів, — відповіла Шинобу.

— Судячи з вашої розмови, ви хочете навчити мене... — промовила я, не довершивши думку.

Фрірен миттєво з’явилася поруч. Вона взяла мене за руки й поглянула в очі з такою надією, що я аж запаморочилася.

— Навчити... тебе? — промовила вона.
— Цим технікам меча, — продовжила я.
— Звісно! — і Фрірен підскочила, а потім обійняла мене.

Уперше за довгий час я відчула просте, тремке щастя: я потрібна комусь. Ставши мисливцем, я зможу помститися за батька. А Фрірен, можливо стане моєю сім'єю.