Розділ 2: Сон

У сні

— Запам’ятай це раз і назавжди: ти ніколи не будеш моєю донькою! Ти — створіння пекла… вбивця!

Я мовчки дивилася на батька. Він не підводив на мене очей, лише одним ковтком допив пляшку саморобної настоянки його друга.

— Ходімо. Я покажу тобі дещо, — хрипко мовив він.

Ми йшли вулицями нічного міста. Нарешті він зупинився біля темного провулку.

— Іди. Там ти побачиш свою справжню сутність.

Провулок був дивний. У таких місцях зазвичай тиняються п’яниці, безхатьки, бідолахи… але тут — нікого. Абсолютна порожнеча. Я ходила вулицями до самого ранку, намагаючись зрозуміти, що він мав на увазі.

Коли я повернулася на місце, де залишила батька, він стояв на колінах, пробитий наскрізь самурайською катаною.

Я підбігла. Кричала, плакала, кликала на допомогу… та ніхто не відповідав. Лише тепер я помітила: жодної душі навколо. Я підняла очі на будинки — на вікнах, на стінах, на дверях були криваві сліди. Здавалося, що я — єдина жива істота у цьому проклятому місці.

Раптом із кишені батька випав білий квадратик. Я підняла його — це була записка.

Записка

Твоя мама дуже хотіла дати тобі ... ім’я. А я… не дав тобі жодного. Сподіваюся, ти знайдеш своє щастя.
Моя безіменна донечко. Ми з мамою завжди будемо оберігати тебе.

Там де писало, яке саме ім'я була крапля крові через, яку було видно тільки букву "Ф"

Він, мабуть, справді думав, що я зможу знайти своє щастя.
Яке мені тепер щастя?

Раніше за мною хоча б він доглядав — цей п’яниця, що ненавидів мене й одночасно не міг залишити.
А тепер хто…?

Рятівник?

Та це вже не важливо я вб'ю людину, яка зробила це з моїм містом і батьком.