1.7 Розряд!

  Два тренувальних мечі зіткнулися в бою. Вечірній спаринг Ейнара та Нормана підходив до кінця. Чоловік навіть орудуючи тільки однією рукою з легкістю давав фору Ейнару. Швидкі рухи Нормана не давали жодного шансу, підловити його на помилці. Хлопець спробував відтіснити Нормана до стіни, але той спритно вислизнув з глухого кута та наніс удар у відповідь. Парубок різко відскочив назад. Раптом, ліва рука Ейнара заіскрила чорною блискавкою.  Обидва мечники рвонули одне одному на зустріч та з усієї сили вдарилися мечами. Меч Нормана розламався на дві частини, розлітаючись на друзки. Чоловік встиг зреагувати, відстрибнувши в бік. Парубок перелякано випустив меч з долоні. Він різко взявся за руку. Вся кінцівка пекла від болю. Здавалося в середині кістки щось розігріває його плоть.

— Ейнаре, ти як?

— Все гаразд. Зараз має перейти… — зціпив зуби від нестерпного болю хлопець.

— Дідько…

Норман підійшов до хлопця. Чоловік приклав свою долоню до грудей Ейнара, після чого його рука наелектризувалася. Хлопець відчув, як енергія винищувача пройшла крізь його тіло. Долоня Ейнара, що іскрилася темною силою Передвісника, згасла.

— Що ти зробив?

— Збалансував твою природну енергію. Темна сила Передвісника час-від-часу відтісняє її, порушуючи баланс.

— І як бути?

— В першу чергу, тобі потрібно навчитися подавлювати силу Передвісника в середині себе. У твоєму тілі повинен підтримуватися баланс. В іншому разі використовувати силу елементу тобі не вийде.

— Ти казав, що хранитель Буркард може допомогти.

— Так, але його не так просто знайти. Ньойорд почав займатися цим питанням, але на швидкий результат розраховувати не варто. Поки його не має, я і досі буду навчати тебе. У тебе не поганий контроль сили, але цього мало, коли у твоєму тілі демон.

— Бісів Передвісник.

Ейнар підійняв з землі свій меч та поставив на стелаж.

— Агов, Ейнаре. — гукнув Норман.

— Що?

— Вибач за вчорашнє. Трохи перегнув.

— Все гаразд. Інколи треба дати прочухану, щоб пройти в себе.

Норман усміхнувся.

— Не забувай, завтра зранку нове заняття. Бажано не запізнюватися.

— Так, кеп.

Хлопець попрощався з вчителем, направляючись до виходу. На його подив, йому все більше почав подобатися Норман. Виявилося, що він доволі не поганий хлопець. І хоча у фортеці Білого Грому їхні взаємини були дещо ворожі, то після битви з Передвісником хлопець переглянув своє ставлення до мечника. Норман захищав усіх його друзів, доки не прибув Донар та Ньойорд, щоб перемогти Передвісника. Чоловік ледь не загинув та лишився однієї руки, але врятував всіх довкола. Схоже, Ейнар вкотре переконався, що не розуміється у людях. Весь цей час він думав, що Норман це типовий занудний солдафон, який не має серця. Але виявилося, що він сильно помилявся. Норман був хорошою людиною. Звісно ж не без гріхів, але у кожного є свої таргани в голові. Він був професійним винищувачем, який міг багато чого навчити. Ейнар був радий, що саме Норман став його вчителем.

На задньому дворі чулися радісні крики. Ейнар з цікавості зазирнув за ріг. На невеличкому полі, де колись проводилося шикування гарнізону, грали його друзі. Келлі, Йормун, Базилік та Волтер, весело перекидали диск одне одному, метаючись по двору. Чародійка помітила замріяного парубка та гукнула.

— Ейнаре! Нумо до нас! — зазивала дівчина хлопця.

Хлопець посміхнувся. Може це не така погана ідея?

***

— Ловлю-ловлю. — кричав Базилік.

— Кидай вже! — гукав Йормун.

— Ейнаре, подача на тебе.

Ньойорд дивився з вікна за молоддю, що весело проводила свій вільний час. Такі моменти в цей час дуже важливі. Момент, коли хоч на трішки можна забути в якому світі ти перебуваєш.

— Схоже, Келлі знайшла собі друзів. — встав поруч Донар, простягаючи горнятко кави Ньойорду.

Аромат запашної кави рознісся кабінетом. Чашечка кави ніколи не буде зайвою, особливо коли потрібно перевести дух. Чоловіки дуже багато часу приділяли на планування подальших кроків, тому часто засиджувалися на робочому місці допізна. Короткі перепочинки давали змогу трішки прийти до себе, але робота з ними нікуди не дівалася. Незабаром перерва добіжить кінця. І мова йшла далеко не про каву.

— Ніколи не бачив її такою щасливою. — сказав Ньойорд, спостерігаючи, як його донька веселиться на вулиці.

— Не бачу радості на твоєму обличчі, — оперся до столу Донар.

— Тільки не при таких обставинах. У наших реаліях смерть ходить надто близько, щоб розслаблятися. Не можна втрачати пильність. Порадію, коли вже все закінчиться, — над сьорбнув напій чоловік.

— Он воно як, — склав руки до купи чоловік.

— Нехай малеча трохи розважиться, а от нам, Донаре ще потрібно багато чого зробити. До роботи.