1.5 Приборкувач грому

Чоло Ейнара вкрилося потом. Права долоня, якою він підтримував ліву руку, напружено тремтіла заважаючи сконцентруватися. Всі м’язи на голому торсі хлопця зціпилися та налилися кров’ю. Парубок старався контролювати циркуляцію повітря у легенях, але цього запасу йому очевидно бракувало. Час від часу хлопець хапав ротом повітря, аби забрати тиск у грудях. Мокре волосся копицею падало йому на чоло, створюючи не приємне відчуття. Ейнар натужився. Він уважно спостерігав за своєю долонею. Вона вигиналася під напором ваги, відблискуючи від поту. Вена на скроні сильно напухла. Здавалось, що вона скоро лусне. Синя жилка сильно налилася  кров’ю та пульсувала. Винищувач закрив очі та зробив глибокий подих, набираючи повні груди кисню. Він завмер та повільно видихав носом, вивільняючи легені від повітря. Долоня заіскрилася і на мить засвітилася жовтим світлом, але одразу згасла. Ейнар відкрив очі, відчувши лоскіт у долоні. «Знову нічого». Хлопець загарчав та вдарив кулаком об землю на якій сидів.

— Сконцентруйся. — поправляв Норман.

— Та нічого у мене не виходить. — закричав Ейнар. — я вже стомився повторяти одне й те ж саме сто разів безперестанку.

— Потрібно більше практики.

— Ні, в цьому не має сенсу. Я вже більше місяця не можу опанувати перший крок грому. Я не можу більше, мене це все дістало.

— Ми тільки займаємось дві години. Давай ще раз. Не забувай про те, що я тобі говорив.

— Та я вже робив все як потрібно. І дихання підтримував і сконцентровував увагу на одній точці, і накопичував енергію в руці. У мене не виходить все це. — хлопець лягнув на спину та прикрив руками обличчя.

— Вже здаєшся? Я думав ти протримаєшся довше. — став над хлопцем Норман.

— Та йди до біса. Я більше не можу. Залиш мене в спокої. — парубок зігнув ноги в коліні. Пальцями рук він провів по своєму мокрому волоссі, на кінчиках якого стікав піт.

— Вставай. Не поводиться, як дитина. — винищувач взяв за руку Ейнара та потягнув на себе.

Винищувачі порівнялися одне з одним.

— Ти думав, що стати хранителем буде простою задачею? Не кожен удостоєний цієї змоги, а тобі її подарували і ти так легко відмовляєшся від неї? — Норман свердлив поглядом зневіреного хлопця в якого на обличчі була водночас злість та зневіра.

— Не вдавай, що ти сам у захваті від того, що тобі потрібно навчати саме мене. — вирвав руку Ейнар. — Якби я не старався, якби довго я не засиджувався, після тренувань у мене нічого не виходить.

— Тобі не вистачає характеру.

— За те хватає здорового глузду. — Ейнар плюнув та пішов у бік виходу зі тренувальної площі.

— Ти злишся, що в тебе нічого не виходить, щоб виправдати свою нікчемність. — викрикнув навздогін Норман.

Ейнар зупинився.

— Ти й досі слабохарактерна дитина, що здається перед хоч якимись труднощами. Завжди шукаєш лише легкі шляхи, щоб не напружуватися. Ось чому ти тоді обрав алхімію, а не тренування зі всіма.

— А знаєш, ти правий. — Ейнар розвернувся обличчям до винищувача. — Я не з тих хто готовий йти на труднощі, заради труднощів. Мені не потрібно нічого нікому доводити.

— Ой, та годі тобі. Була б твоя воля, ти би нічого не робив. Маленький бунтар, якому всі винні.

— Ну вже який є. За те не ходжу за Донаром на побігеньках, щоб почути похвалу. « Який ж ти молодець, Нормане. Ти приклад для всіх довкола». Сраколиз довбаний.

— Я не боюся брати на себе відповідальність.

— Це твоє право. Чи ти хочеш, щоб я тебе похвалив?

— Нікчемна поведінка, Ейнаре. Враховуючи, що я тут, щоб тобі допомогти.

— Я просто хочу, щоб ти залишив мене в спокої.

— На твоїх плечах зараз велика відповідальність. Але що від тебе очікувати, якщо ти навіть собі допомогти не можеш.

— То значить, я ще й винен? Я стараюся з усіх сил, але у мене нічого не виходить. Це просто глухий кут.

— Якщо ти сам себе не зможеш захистити, Відлік впіймає тебе — це питання часу. Гаразд тобі байдуже на себе, але під ризиком твої друзі, які готові собою пожертвувати заради тебе. Ти теж хоче дати їм померти? Усім цим людям яких ти цінуєш. Ти поводишся, як плакса, що не може прийняти те, що вона уже не дитина. Пора зібрати свої шмарклі з носу та зробити не те, що хочеш, а те що потрібно. Зберися вже. Досить себе жаліти.

Ейнар почерновів від злості. Його груди горіли від люті та злоби. Він розумів, що Норман правий, але не хотів цього визнати. Якби він не старався та не переборював себе, бажання все кинути було більшим. Його гордість та не вміння програвати брало верх над здоровим глуздом. Він завжди був таким, завжди був слабким до труднощів. Тим паче, коли ця робота не приносила йому нічого крім почуття власної нікчемності У глибині душі Ейнар змирився, що в нього нічого не вийде. Він бачив, як Базилік, Волтер та Йормун ставали сильнішими та опановували зі своїми майстрами техніку хранителів. Хлопець ж топтався на місці і ніяк не міг навіть опанувати перший крок. Відчуття того, що він відстає від усіх сильно його бентежила. У грудях одразу все стискалося. Найгірша емоцію, яку можна тільки було відчути. Загальна паніка того, що ти пасеш задніх і ніяк не спроможний наздогнати. Легше було здатися та прийняти поразку, тільки б забрати нарешті це гидке відчуття немічності. Тіло перебирало від люті. Здавалося ще трішки і Ейнар просто вибухне.