0.2 Переслідування

Кілька тіней швидко пролітали повз дерева. Вони минали головну дорогу, що вела до містечка. Внизу йшов торговий караван, в якому безтурботно сміялися чоловіки у палатках, розповідаючи свої історії. Водій возу відволікся на дивний шум, що лунав десь наверху. Він підійняв своє вже старе та змучене обличчя вгору, щоб перевірити, що трапилося. На його пожовклий капелюх впало листя, що тільки почало рости. Схоже, йому просто здалося.

Чорні фігури вискочили з лісу та зупинилася на галявині. Ранішнє весняне поле вже починало зеленіти, розфарбовуючи новими барвами ще донедавна сіру пустку. Через кілька секунд ще кілька людей з’явилися на полі, безшумно наздоганяючи групу пішим ходом.

— Запізнюєтеся, — відповів кремезний мужчина в чорному плащі, на якому вимальовувалася біла цифра VIII. 

— Що поробиш, якщо я люблю спостерігати за красивими чоловіками зі спини, — відповіла рожевоволоса дівчина, що порівнялася з ним.

— Перестань, Сороко, ти ж знаєш, що Він не любить чекати.

— Та знаю я. — дівчина швидко стрибнула наперед. Вона зникла у наступній лінії лісу, що виднілася недалеко від групи.

— Нагадай, чому ми її взяли із собою? — спитала жінка з зеленою цифрою V.

— Тому, що вона… — Чоловік поглянув на небо на якому зненацька згустилися чорні хмари. — Може зробити все набагато простішим.

***

Бургомістр подивився у вікно. Небо різко потемніло, ховаючи сонце. Насувалася гроза, що супроводжувалася громом. З боку фортеці досі йшов дим, хоча гучні вибухи вже давно припинилися. Чорні хмари різко насувалися на цитадель, поглинаючи все більше світла довкола. У містечку почав лити сильний дощ, який сильно бив по стріхах будинків. Стіна туману розчинила силует фортеці, яка виднілася на горі. Очільник міста досі не наважувався дати наказ вартовим перевірити, що трапилося у фортеці винищувачів. А тепер у таку зливу навіть собака не висуне носа з теплої буди.

Бургомістр задумано дивився на довгу нитку диму в небі та зітхнув, наливаючи у свій стакан віскі.

— Не погане віскі п’єте за податки містян.

 Чоловік різко розвернувся та закляк. Перед ним був здоровань, що присів за стіл бургомістра. Це був чоловік за сорок з грубими рисами обличчя. Густі довгі вуса прикривали невеличкий рубець на верхній губі, що тягнулася до носу. Карамельні очі гостя стріляли впевненістю та зухвалістю. Грубий ніс мав горбинку, мабуть в молодості асассин його зламав. Темні густі брови виднілися з капюшону, що був на голові. Фігура перевернутого трикутника робила його плечі дуже широкими та міцними, незважаючи на загальну масивність тіла.

Несподіваний гість налив собі у стакан алкоголю, досліджуючи етикетку.

— Ви… — ледь видавив з себе слова представник влади. — Бруні Бйорн.

— Приємно знати, що моє ім’я йде попереду мене, — посміхнувся чоловік, випиваючи вміст в стакані. На його поясі бовталася ведмежа маска, зачеплена на дрібний гачок, — На жаль, я не знаю твого імені, та й по правді мені байдуже.

— Чому у наше маленьке містечко навідався хтось на кшталт вас? — зібрався чоловік з думками, заклавши руки за спину. — Ми дотримуємося поставленої вами угоди.

— Справді? Тоді чому винищувачі у тебе під носом плетуть інтриги, а ти про це не знаєш? — Бруні поставив свої великі чорні чоботи на стіл бургомістра. З його підошви відшаровувався бруд, який падав на документи, що лежали поблизу.

— Винищувачі не вводять мене у курс своїх справ, — стримано відповів очільник.

— Цікаво, що станеться, якщо до графа дійдуть новини, як бездарно його містом керує така невдаха, як ти?

—  Якщо вам був потрібний настоятель Донар, то…

— Нам не здався цей старигань, — відрізав Бруні. — Його час вже пробив. Він для нас не більше, аніж настирлива комаха, що літає під боком. Твоє завдання було спостерігати та давати інформацію. Тому тебе й поставили на цю посаду —  не освіченого дурня. Ти би  й далі  гнив десь на задрипаній фермі, якби не наша доброта.

— Я роблю все, що в моїх силах.

— Тоді чому я дізнаюся про смерть Тіні зі слів інших, а не від тебе? — нахилився вперед асассин.

— Я відправляв посильного яструба. Схоже, його хтось перехопив, — побліднів бургомістр.

— Ну хто б міг подумати.

— У фортеці нічого не відбувалося підозрілого.

— А це що по твоєму? Чому з відти йде дим? — кремезний мужчина вказав на вікно.

— Я.. — зробив паузу чоловік. — Не знаю.

— Чому я не здивований? — посміхнувся Бруні. За мить він прибрав свою посмішку та скривився. — У твоєму місті лунають вибухи, а ти досі не знаєш, що відбувається? — гримнув по столі мужчина.

У бургомістра підкосилися ноги. Він сильно побліднів. Чоловік був схожий на живого мерця, що тільки виповз зі своєї могили. Він почав сильно запинатися. З певними труднощами чиновник почав розповідати все, що відбувалося за цей період. Про дивну поведінку винищувачів, після перемоги над чудищем у Мертвому лісі. Про парубка, що кілька місяців провів у сплячці, і який теж носив прізвище Бйорн. Про схвильований вигляд настоятеля у їхній останній розмові. Бургомістр, ніби на сповіді, відвів душу асасину, що уважно слухав кожне його слово, ніяк не показуючи емоцій. Чоловік зупинився очікуючи реакції гостя. Чиновник важко проковтнув слину, що набралася в його роті. Бйорн не сказавши слова, кивнув та встав зі столу, який був весь в глині від його чобіт. Громила наблизився до виходу, поправляючи свій плащ. Бургомістр нервово проводжав поглядом асасина, який покидав кімнату.