Пролог. Переслідувач

Непримітна таверна у підвальному приміщенні завжди була привабливим місцем для таємниць та секретів. Вона була розташована у неблагополучному бандитському кварталі на краю мегаполісу, де не наважувалися чергувати імперські патрулі. Недоступний для влади куток дозволяв всім маргінальним верствам населення почувати себе відносно комфортно, принаймні у їхньому розумінні цього слова. Таверна «Бочка» стала священним місцем для людей, які не бажали коритися закону. Тут кожна особистість могла знайти своє місце, а головне — розуміння та підтримку серед відвідувачів. Пануюча ідилія і спокій гостро контрастували з тим, що відбувалося на вулицях. На відміну від поверхні, тут не влаштовували бійок чи вбивств. Ця таверна була нейтральною землею для всіх ворогуючих банд, які населяли ці квартали. Такий собі безпечний острівок, який гарантував життя у його межах. Люди, які розуміли тільки мову насилля, швидко збагнули, що навіть псам беззаконня потрібне місце, яке б було звільнене від їхніх тваринних законів вулиць. Кожен у цьому місці знав силу репутації у цих жорстких краях, тому єдина зброя, яка тут використовувалася, — це хитрість та красномовство. Жодних конфліктів, жодних смертей. Цей невидимий закон йшов разом з таверною вже десятки років. Мабуть, вже й не залишилося людей, які застали інші порядки. Бандитський кодекс честі був важливіший за життя, а іноді навіть за смерть.

— То це ти шукаєш Ісідора? — запитав чоловік, що сидів навпроти дивного незнайомця.

—  Так, — без ентузіазму відповів дивак.

Інформатор уважно поглянув на молодого парубка, який склав руки на столі. На обличчі юнака була чорна пов’язка, яка приховувала відсутність одного ока. Чорний неслухняний чуб лягав хлопцю на чоло. Волосся закривало частину його очної запони, яка визирала біля щоки. Довгий чорний плащ, ніби ковдра, покривав все його тіло, залишаючи на видноті тільки бліді кисті. Поруч з ним був припертий клинок, що був у піхвах. Чорна шкіра чохла для зброї цікаво відбивала світло настільної лампи, що стояла поблизу. Погляд парубка був холодним. Відштовхуючий вираз обличчя хлопця створював некомфортну атмосферу довкола, що не спонукала до налагодження діалогу. По правді кажучи, й тема для розмови була не сама звичайна. Не кожного дня знаходилися люди, які розшукували верховного демона. Навіть у таких глухих місцях всі знали, що з демонами зв’язуватися не варто. Особливо шукати з ними персональної зустрічі. Таким неприкритим самогубством міг зловживати або дурень, або безумець, що не знає наслідків необдуманих вчинків.

Шпигун ледь помітно посміхнувся, відкинувшись на кріслі.

— Ну так що? — продовжив хлопець.

— Ти хоч знаєш, що стоїть за цією людиною?

— Навіть більше, ніж ти можеш собі уявити.

Чоловік засміявся.

— Не гай мій час, малеча. Я серйозний інформатор, а не блазень на побігеньках у шмаркачів.

— Твоя робота давати інформацію, тому не ускладнюй нам обом життя і виконай свою половину договору.

— Ти натрапив не на тих людей, щоб вести себе так зверхньо.

Чоловіки з сусідніх столиків звернули увагу на зухвальця, що посмів зневажливо звертатися до найавторитетнішого продавця інформації у «Бочці».

— Невже чутки про це місце тільки байки? Я прийшов за інформацією, а витрачаю тільки свій час.

— Ти надто самовпевнений, як для молокососа. Це тобі не ігри. — вже грубішим голосом відповів інформатор.

— Судити по зовнішності може тільки дурень. Очі часто можуть дурити.

— Ти просто гаєш мій час.

— А мені здається, що все рівно навпаки.  Як тільки ти заговорив, я зразу зрозумів, що ти нічого не скажеш. Ти просто хотів вивести на себе людину про яку вже давно ходили чутки, що вона полює на Ісідора. Не люблю коли зі мною грають.

— А ти дійсно гадав, що я продам лорда Ісідора? Ніхто не сміє ставати у нього на шляху. — нахабно за шкірився злодій. — За твою голову я отримаю більше золота, ніж за інформацію про його місце знаходження.

— Ти би краще хвилювався за теперішнє своє становище, ніж за наслідки здачі Ісідора.

— Ісідор сама смерть, що втілилася у людський облік. Жодна істота не несе такої небезпеки, як він. Я не збираюся ставити хрест на своєму бізнесі.

— Яке прикре самогубство. — зітхнув хлопець.

З під стола визирнув прихований клинок, що проштрикнув парубка, пробиваючи його тіло наскрізь. Хлопець покосився від пекучого болю, не видавши ані звуку. Смертельно поранений, він оперся на спинку стільця, блукаючи поглядом. Парубкове обличчя в мить по блідніло. Його погляд став порожнім. Непомітно з роту почала витікати кров, що повзла по підбородку. Ще мить і його агонія припинилася. Майстерний удар під серце не залишив бідоласі жодного шансу.

— Краще б тобі було не зв’язуватися з демонами. Очі та вуха Відліку є всюди.

Шинкар за стійкою незадоволено покивав головою. Він погукав до себе кількох молодиків, вказуючи на столик інформатора.

— Якось так. — зітхнув чолов’яга, прикурюючи сигару.

— Давно тут не пахло смертю. — сказав бандит, який підійшов з-за спини до інформатора.

— Цього разу це дійсно було вимушено. Не можна дозволити, щоб лорда Ісідора знайшли.