Ми почали втілення плану: одягли маски, пустили на охоронців газ, за допомогою якого вони позасинали, потім телепортували Яна у безпечне місце, туди, де знаходяться його родичі.
Того ж дня мені зателефонував Давиденко, він був злий.
- Мар'яно, ти викрала спеціаліста, який мав допомагати мені! Тепер ти мені допоможеш удосконалити мої технології!!!
- Я не буду тобі допомагати. Затям це раз і назавжди.
- Я викликаю тебе на двобій, якщо ти програєш, то допомагатимеш мені.
- Добре, я згодна. Якщо ти програєш, то назавжди відмовишся від своїх планів.
- Добре, місце і час я тобі повідомлю пізніше.
- Домовилися, чекаю.
Я перервала зв'язок.
Коли я розповіла про це Маркові й іншим, то вони обурилися, говорили, як я могла погодитися на таке. Ми вирішили готуватися ретельно і що Давиденко може грати нечесно, тому мене будуть підстраховувати, команда сидітиме в засаді й у разі чого допоможуть.
Давиденко повідомив місце і час зустрічі: в старому метро післязавтра о другій годині дня.
Зараз ми відклали усі справи й готуємося до майбутнього двобою.