Глава 8

Як завжди, я знову у Луврі. Споглядаю на різні витвори мистецтва. І тут я бачу, як до мене йде дівчина. Це знову вона. Це знову Анна Стюарт - нова губернаторша Галлії. Невже вона йде до мене? Так, вона справді йде в мою сторону. І вона дивиться на мене. Вона спеціально йде саме до мене? Здається, так. Анна Стюарт підходить до мене.
— Ого, знову я вас випадково зустріла, Ян Моро. — каже вона.
— Ого, ви запам'ятали моє ім'я, пані губернаторшо.
— Ох, та не треба зі мною так офіційно. Ми ж все таки з вами вже знайомі. — з посмішкою сказала вона. — Але це несподівано, що я знову вас зустріла.
— Ага, для мене також.
— Як часто ви взагалі тут буваєте?
— Кожного тижня, як мінімум. Буває частіше. 
— Це звучить вражаюче. Ви прям справжній поціновувач мистецтва.
— Я б так не сказав.
— Але б звичайна людина без інтересу до культури та мистецтва не ходила б сюди кожного тижня та не розглядала б так детально кожну картину. 
— Просто якщо є нагода, то чому б нею не користуватися.
— І правда. Це диво, що Вієргія старається робити майже всі музеї безкоштовними, щоб розвивати культуру та освіту серед населення.
Я мовчу та дивлюся на картини.
— Я взагалі вам не набридаю? Бо мені здається ви хочете побути на самоті, а я вас просто відволікаю. 
— Та ні. Я не проти компанії.
— Я бачу ви дуже мовчазний та лаконічний. Трохи беземоційний та холодний. Ви наче хочете здаватись непомітним і звичайним, але щось у вас таке є незвичайне.
— І що ж це?
— Навіть не знаю, як сказати. Але ви набагато цікавіший, ніж здається. 
— Мені здається ви перебільшуєте. 
— Хто знає.
— Ви казали, що малюєте? Мені було б цікаво поглянути на ваші роботи якось, якщо буде така нагода. Проте в мене такий графік, що таке важко буде організувати. 
І тут я помічаю, що в руці вона тримає якусь книгу.
— Ви читаєте в Луврі?
— Ой! Ви помітили? Так, читаю.
— А чому в Луврі?
— Не знаю навіть. Тут така атмосфера цікава і так спокійно.
— А що ви читаєте?
— Я зараз читаю Ніколло Макіавеллі. 
— "Державець"?
— Так. А ви любите читати?
— Так. Доволі часто у вільний час.
— І що саме ви любите читати?
— В основному історичні книги. 
— А художня література?
— Іноді. Зараз читаю "Спогади про Галльску війну" Цезаря.
— Нічого собі вибір. Про війну?
— Так. А ви про владу?
— Ну так. Я про владу, ви про війну. Хіба вони сильно відрізняються?
— Дуже. Війну можна виграти не отримавши влади. А владу можна отримати не вигравши війну.
— Сильні слова. Мене ваша думка дуже вразила. Не очікувала таке почути від студента-художника. Ви справді неймовірна людина. Я б хотіла з вами ближче познайомитись та більше поговорити про мистецтво та літературу. Проте, на жаль, мені знову потрібно йти. Губернаторські справи, як не крути, чекають на мене. Тому на все добре. Надіюсь ми ще зустрінемось! До побачення!
— До побачення! 
Ми попрощалися і вона знову пішла від мене першою, як і підійшла першою. А я далі продовжую на самоті розглядати картини.

***

Стоїть ніч. Я сплю. До мене посеред ночі дзвонять та стукають у двері. Я заспано підводжуся та мляво йду до дверей, немов сонна муха, що на останніх подихах ще літає перед смертю. Я відчиняю двері, потираючи очі, що ще не встигли адаптуватися до пробудження. Відчинивши, бачу, що переді мною стоїть Лілі. Це знову та сама загадкова жінка, з якою ми уклали угоду, що я буду їй допомагати із знаходженням артефактів. Зараз наче глибока ніч і всі сплять...але вона просто стоїть та всміхається, немов так і злорадствує наді мною, що розбудила ось так посеред ночі.
— Що ти тут робиш посеред ночі?
— Вирішила тебе навістити.
— Я думав наша наступна зустріч буде знову десь у провулку.
— Такі зустрічі ще будуть. Але ж в наших відносинах я вважаю має бути різноманіття.
— Приходити посеред ночі? 
— Просто мені захотілось тебе застати зненацька. Ти ж справді не очікував?
— Так, тобі вдалося.
— Я дуже рада.
Вона стоїть і фліртує зі мною. Просто знущається...
— Ти так і не запросиш мене? — вона одразу після цих слів заходить до мене в квартиру. 
— Мені здається воно тобі не дуже й потрібне. — я зачиняю за нею двері.
— В принципі ти правий. Насправді я вже в тебе була в квартирі?
— І коли?
— Недавно.
— І скільки разів?
— Багато.
— І багато це скільки?
— Багато це багато. Я ж не такий геній, як ти, щоб все тримати в пам'яті до найменшої дрібниці. Розкрию секрет - у мене є ключі від твого дому і я спокійно можу проникати до тебе.
— Давно думав поміняти замок разом з ключем, але тепер здається, що в цьому немає сенсу. Ти все одно знайдеш варіант, як зробити дублікат.
— Ахахаха! Ти такий смішний. Ти з таким скляним лицем та монотонним голосом жартуєш, коли всі інші навпаки жартують жартівливим веселим тоном разом з усміхненим обличчям. Я вже дуже давно не бачила в тебе посмішки. Коли ти останній раз посміхався?
— Не знаю. Не помічаю цього.
— Повірити не можу, як же Лямбда може змінювати людей та по факту ламати їх. Ти великий геній, але для тебе цей світ став нудним. Він не приносить тобі задоволення, ти часто відчуваєш нудьгу, не відчуваєш любові. Єдині почуття, які ти хоч якось відчуваєш, - це Софія. І то вона просто викликає в тебе далекі почуття дитинства.
— Можливо.
— Пам'ятаю в дитинстві ти був інакшим. В тобі були емоції, ти відчував любов, цікавість, радість, сміх.
Я з мішками під очима ледве слухаю її через жахливе бажання далі піти поспати.
— Цікаво, а яким би ти був, якби не Лямбда? Чи став би ти такии генієм, як зараз? Чи втратив би ти емоції, здатність любити, цінувати людей, і чи бачив би ти в інших просто пішки?
— Не знаю. Цього перевірити ніяк не можна.
— Ти правий. Навіть такого артефакту немає, щоб показував альтернативні варіанти. Але це цікава тема для дискусії.
— Ти тільки заради цього прийшла посеред ночі до мене і розбудила? І взагалі, ти ж могла просто ввійти за допомогою ключів.
— Так, могла... Але не хотіла, бо хотіла трошки познущатись над тобою. Але взагалі це не головна причина, чому я прийшла до тебе. 
— І яка ж головна, окрім цього?
— Я ж обіцяла, що знайду тебе, коли ти потрібен будеш. То ось - твій перший зоряний час настав. 
— Я тебе слухаю.
—Я роздобула таку інформацію, що через 2 тижні в Париж приїде власник одного артефакту - називається "маска". Суть цієї сили полягає в тому, що вона тебе може перетворити абсолютно на будь-яку іншу людину, яку ти захочеш.
— Корисна здібність. Не дивно, якщо цей артефакт в більшості міг допомогти у встановленні Вієргії.
— Тут твоя правда. Але тут є одне "але". Перетворитись можна тільки за умови, якщо роздобути кров оригінала. І кількість крові це як паливо - якщо її багато, то сила буде діяти довго, а якщо мало - то коротко. 
— Я так розумію в усіх артефактах є свої підводні камені?
— Можливо так. Але погодься - так набагато цікавіше.
— Мабуть. І як дістати цей артефакт?
— У нього є перстень на пальці. Якраз він всмоктує кров та перетворює тебе на людину, з якої була зібрана кров. 
— Тобто наявність персня може якраз видати його?
— Так.
— Що ще корисного ти розкажеш?
— Єдине, що взнала і зможе тобі допомогти - він буде жити в готелі "Галлія".
— Дорогий готель для шанованих гостей. Значить охорона там хороша.
— Ага.
— І на скільки він?
— Не знаю. Але точно пару днів буде.
— Він буде виходити з номера?
— Не знаю. 
— В принципі буде легко це зробити, якщо все розрахувати та придумати план.
— Ну можливо, сам дивись. Але єдине про що тебе попереджу - не настільки вже і небезпечний цей артефакт, як сам його носій. Він хитра та небезпечна людина, тому будь з ним обережним.
— Добре, дякую за інформацію. Щось придумаю тоді.
— Я і не сумніваюся.
— А коли я її отримаю, то що далі? Ти її забереш?
— Ні. Віддам тобі погратися.
— Невже я можу мати одночасно декілька артефактів?
— Ні, людина може витримати тільки один артефакт.
— Значить я його зможу комусь віддати?
— Так!
— І ти не будеш проти, якщо я взагалі віддам будь-якій людині?
— Ти цього не зробиш. Ти як ніхто розумієш цінність цього артефакту, тому віддаси його тій людині, якій дуже довіряєш і хто справді гідний його мати. Я буду віддавати їх тобі, щоб ти міг їх використовувати у досяганні своїх цілей, бо без них насправді навіть такому генію як ти буде важкувато і майже неможливо досягти кінцевих цілей. 
— Яка ж ти щедра.
— Не щедра, просто даю тобі ресурси, щоб ти зміг мені допомогти. У нас з тобою гарні взаємовідносини - використовуємо одне одного. 
— Звичайні людські відносини. 
— Згодна. Всі люди використовують одне одного з якоюсь метою. Дитина з самого народження використовує свою матір, щоб вижити на початках життя. Друзі використовують одне одного, щоб отримувати позитивні емоції або ще якусь допомогу. Усі люди використовують одне одного, як і все живе в цьому світі.
— Це все справді дуже цікаво і я б з тобою ще далі говорив би про філософію, проте ти бачила, яка зараз година?
— Третя година ночі? Бачила!
— Ти мені дала достатньо інформації і дала завдання. Тепер дай мені поспати, бо сьогодні рано вставати на навчання. 
— Ох який же ти нудний. А я думала ми зможемо з тобою поговорити про все на світі віч на віч аж до ранку, висвітити все, що в нас на душі. Ех жаль, схоже не вийде. Але може ти передумаєш зараз?
— З усієї поваги до тебе - провалюй!
— Добре, добре, я вже йду! Зустрінемось ще якось. Бувай!
Вона відкрила самотужки двері, вийшла і одразу ж за собою зачинила. А я тим часом ліг далі спати в ліжко.