Глава 7

Переговори верховної ради Вієргії. Всі члени правлячої верхівки зібралися в залі переговорів за круглим столом.
— Останнім часом терористи занадто знахабніли, вони отримали досить багато перемог.
— Ага, особливо в Галії. Вбивство губернатора справді змушує занепокоїтись, бо це значна перемога для терористів. 
— Нам варто ввести суровіший контроль та нагляд за всіма, бо в людей занадто багато свободи, як на мене.
— Якщо так і далі буде продовжуватись, то терористи стануть ще сильнішими та будуть становити ще більшу загрозу. Невідоме угрупування, яке вже двічі залишило червоні картки з перекресленою буквою "V", здійснили справді успішні операції: захопили робоварієри та вбили губернатора.
— Ага, це угрупування досить серйозне і ми не знаємо, хто за ним стоїть. Можливо, взагалі це не угрупування, а лише одна людина. А, можливо, це взагалі хтось з вієргських чиновників або військових, які вирішили кинути виклик системі.
— До речі, досить реально звучить, що міг завестись зрадник серед правлячої верхівки Вієргії, бо занадто добре ця людина проінформована. 
— Нам потрібно негайно вияснити це та знищити цього зрадника.
Обговорюють за круглим столом вищепоставлені члени та міністри. 
І тут вієрж Вієргії всім заявляє: — Не переживайте. Це питання буде дуже скоро владнане. Я вже назначив нового губернатора Галії і вона вже прямує туди. Вона випускниця Лямбди, тому вона точно не підведе нас і зможе побороти тероризм в Галії.
Вієрж, Річард Вієргський - другий вієрж Вієргії після Леопольда Вієргського, який вже керує країною майже 20 років. Це чоловік у віці, з довгим хвилястим сідим волоссям, з сидою рівно підстриженою бородою, з досить великою статурою. Виглядає він справді грозно, тому його дуже поважають в суспільстві та в політиці. 
— Це звучить добре та заспокійливо. — хтось сказав з членів Ради.
— Наш верховний вієрж, а чи не варто все таки розпочати політику радикального вієргізму? Все таки ми вже пройшли той період переходу і, як на мене, Вієргія просто топчеться на місці, що може її погубити. З такою політикою ми дуже швидко побудуємо новітній порядок, який нам потрібен, і старі покоління більше не зможуть становити серйозної загрози та впливу. — заявляє Конрад Вальт, член верховної ради Вієргії, керівник Державної комісії з досконалості людини. Він стоїть у скритій опозиції до вієржа - Річарда Вієргсьокого, бо останній має, на його думку, консервативні погляди щодо Вієргії та деяку пасивність у просуванні ідеалів вієргізму по всьому світу. Конрад Вальт підримує ідеї радикального вієргізму - ідея полягає в тому, що люди втратать повністю стать і генно-модифікуються в одностатевих. Люди будуть вирощуватися в спеціальних інкубаторах і від народження кожен буде виконувати свою роль - хтось буде народжуватися одразу, щоб стати механіком, хтось будівельником, тому такі будуть від народження сильними, але позбавлені високого інтелекту. Хтось буде народжуватися, щоб стати наступними керівниками та чиновниками Вієргії, тому такі будуть наділені високим інтелектом та лідерськими навичками. В такій системі кожен буде народжуватися задля якоїсь назначеної цілі, тому така держава зможе працювати як швейцарський годинник, бо в державі ніколи не буде дефіциту робочої сили та спеціалістів, бо держава буде їх штампувати стільки, скільки їй буде потрібно. Проте не всі представники верхівки підтримують таку ідею, в тому числі і вієрж. 
— Вієргія розвивається, вдосконалюється та росте. Рівень життя та щастя серед населення високий, невже ви хочете це назвати "топтанням на місці"? Ще ніколи ніяка країна не досягала такого успіху, як ми. Навіть зараз взяти інші країни - наша просто едем - немає бідності, всюди чистота, високий рівень освіти, низька злочинність, хороша та доступна медицина, і цей список ще можна перелічувати до нескінченності.
— Так, тут ви праві і проти цього нічого не маю. Але терористи це серйозна проблема.
— Терористи є і були завжди в будь-якій державі. Навіть зараз в Союзі, де люди не підтримують ідеї вієргізму і живуть в опозиції до нас, все одно йдуть проти Союзу, бо не розділяють ні їхніх поглядів, ні наших. Можна сказати, що всюди в суспільстві знайдеться третя сторона, проте їх насправді виявляється набагато більше. Навіть, якщо ми перейдемо до ідей радикального вієргізму, цей перехід все одно займе ще мінімум 50 років, поки буде жити старе покоління, не вирощене в інкубаторах, яке може радикально відрізнятися, бо вони народжені без якоїсь цілі та спеціальних навиків. Та і де гарантія, що народжені в колбах не стануть терористами? Як на мене, якщо вже втілювати цю ідею в життя, то вигідніше просто замінити всіх людей на роботів. — сказав вієрж Річард Вієргський. 
— Я вас зрозумів наш верховний вієрж і почув вашу думку. І я висловив свою думку, але вам все таки видніше подальша політика Вієргії. — з деяким сарказмом відповів Конрад Вальт.

***

Я знову прийшов у Лувр поглянути на картини. Зараз я стою біля картини "Мереживниця". Я стою та дивлюся на цю картину, повністю оглядаю кожну деталь та роздумую слова професора, які він мені сказав, коли я презентував свою роботу. Я досі не можу знайти відповідь на його питання і зрозуміти, що він мав нв увазі. Поруч біля мене підходить дівчина маленького зросту, я б сказав вона, немов, дитина, зі світлим білим волоссям по плечі, перев'язані бузковими стрічками, з чорним капелюшком. Вона підходить, стає біля мене та розвертається в сторону картини, на яку я дивлюсь. Вона її уважно розглядає з усмішкою та допитливістю. 
— Дуже гарна картина! — вона говорить до мене. — Знаєте, хто її намалював? — питає мене.
— Ян Вермеер її намалював. — я відповів. 
— Ого, так ви знавець в мистецтві. Приємно зустріти таку людину в Луврі.
Я мовчки дивлюся на цю маленьку усміхнену дівчину і знову переводжу погляд на картину.
— Лувр справді величний та неймовірний, як і казали про нього. Це справді гарне місце для любителів та знавців мистецтва й історії. 
— Ага. А ви вперше тут?
— Так, я взагалі вперше приїхала в Париж. Місто справді особливе та заворожуюче. 
— Приємно чути. І як довго ви тут будете?
— Навіть не знаю, як довго я тут пробуду. Але, напевно, я тут буду на дуже довгий час і Париж прийдеться прийняти як за рідного.
— Я думаю ви швидко звикнете до цього міста, як до рідного.
— Надіюсь!
Знову між нами виникла пауза.
— А ви взагалі парижанин? — запитує вона мене.
— Взагалі так, проте якийсь період жив в іншому місці.
— Зрозуміло.
— А ви взагалі звідки?
— Я прибула з Лондона. 
— Ого. Теж чудове місто. Колишня столиця Священної Вієргії.
— Ага! А ви були в Лондоні?
— На жаль, не було нагоди там побувати. Але хотілось би відвідати.
— Якщо буде можливість - то я вам дуже раджу.
— Візьму до уваги.
— А що ви взагалі робите тут?
— Дивлюся та вивчаю мистецтво.
— І ви всі роботи тут вже бачили та знаєте?
— Абсолютно кожну.
— Ого, я вам заздрю, що у вас була така нагода вивчити Лувр. Надіюсь у мене теж буде час та нагода насолодитися цими геніальними витворами мистецтва. Чи є у вас улюблена картина серед усіх цих тут?
— Не можу точно сказати. Вони всі хороші.
— А я думала ця картина ваша улюблена, бо ви так довго її розглядаєте.
— Просто я її малював.
— Ого, то ви виявляється хужожник.
— Щось типу того. Просто вчуся на художника.
— Зазвичай, просто на художника не вчаться. В художники йдуть через поклик душі
— Можливо.
— У Вієргії сильно цінуються митці. До речі, я Анна Стюарт. — вона простягає мені руку в честь знайомства.
Я теж простягаю руку, щоб її потиснути: — Ян Моро. — я промовляю.
— Приємно познайомитись, Ян Моро. На жаль, мені вже час іти. Дуже рада була тут хоч трохи побути і дуже рада нашому з вами знайомству. Надіюсь ми ще якось зустрінемось і продовжимо нашу розмову. На все добре! 
— На все добре.
Ця дівчина пішла. А я продовжую стояти та розглядати інші картини, щоб віднайти відповіді на запитання та хоч якось відволіктися від навколишніх справ.