Розділ 15

День випуску з університету завжди здавався мені дуже далеким і майже що недосяжним, але ось він усе-таки настав. Я просто повірити не могла, що змогла протриматися всі ці чотири роки та гідно захистити диплом.

Та цей момент таки настав. Сидячи вже ввечері після церемонії вручення дипломів у ресторані в компанії батьків, хлопця та найкращої подруги, я не могла відірвати зачудованого погляду від паперу, що засвідчував мій офіційний перехід у нове життя.

Хоча якщо так подумати, то з випуском з університету мало що кардинально зміниться, окрім більшої кількості часу, яку можна буде присвятити роботи та відсутності необхідності поєднувати ці дві діяльності.

Насправді, кардинально моє життя перевернулося, коли я розпочала стажування на телебаченні. Окрім роботи мрії, я здобула впевненість у власних сил, а також хлопця свого мрії.

Протягом усього вечора Ілля не відпускав моєї руки. Він щиро радів за мій успіх, як і була щаслива за нього, коли буквально тиждень тому мій кавалер отримував свій диплом.

Коли ж настав час розходитися, бо батьки мусили спішити на потяг додому, а Влада — бігти до свого хлопця, з яким за останні кілька місяців зав’язала по-справжньому міцні стосунки, Ілля несподівано звернувся до мене:

— А в мене для тебе є сюрприз.

Його слова одразу ж запалили мене.

— Сюрприз?

— Так. Зараз ми поїдемо в одне місце, але щоб не зіпсувати яскравість емоцій, потрібно буде зав’язати очі.

Раніше я таке бачила тільки в кіно. Просто дивовижно, що мені вдалося знайти такого казкового хлопця, що готовий дивувати та перетворювати життя на справжню казку.

— Як скажеш, — одразу ж погодилась я, оскільки абсолютно довіряла своєму партнеру.

Усю дорогу до обіцяного сюрпризу всередині мене вирувало радісне передчуття чогось особливого. Я була впевнена, що Ілля підготував щось справді екстраординарне, і вже не могла дочекатися моменту побачити те, що для мене підготували.

Коли машина зупинилася, хлопець допоміг мені обережно вийти і повів кудись. Рухатися, геть не розуміючи напрямку та не відчуваючи простору довкола, було дещо тривожно, але присутність коханого поруч заспокоювала.

— Можеш знімати пов’язку, — нарешті оголосив Ілля.

У ту ж секунду я позбулася від шматку тканини в себе на очах і побачила перед собою невеличку, але дуже затишну, хоч і невелику вітальню, оформлену в яскравому лимонному кольору, який мені так подобався.

— Де це ми? — розгублено запитала я, не розуміючи, у чому полягає той самий обіцяний сюрприз.

— У нашій новій квартирі. Я перестав орендувати попередню та обрав цю, оскільки вона затишніша та значно ближче до твоєї роботи, — тріумфально пояснив Ілля, але побачивши моє шоковане обличчя, одразу ж поспішив додати: — Звісно,  якщо ти ще не готова жити разом, то це не проблема. Я не хочу тиснути на тебе, просто це здалось правильним.

— І це дійсно правильно, — озвалась я після недовгого обдумування ситуації. — Зізнаюсь, я не очікувала подібного, але справді рада, що ти зробив цей крок. Я кохаю тебе.

— А я кохаю тебе.

Міцно притиснувшись до міцних грудей свого хлопця, я відчувала безмежні спокій і щастя.