Розділ 12

Мушу зізнатися, що в мене був буквально мінімальний досвід, пов'язаний з побаченнями. Маючи далеку від стандартів краси зовнішність, я ніколи не була об'єктом зацікавлення протилежної статі та, буду абсолютно відвертою, не робила нічого, щоб змінити такий стан речей, оскільки завжди ставила в пріоритет навчання задля досягнення успішної кар'єри в майбутньому, без чого неможливо було реалізуватися як повноцінна самостійна особистість.

Саме тому я зараз так страшенно нервувала перед побаченням з Іллею. Варто визнати, цей чоловік, незважаючи на вкрай непростий характер, мені справді сильно подобався, тому недивно, що я боялася будь-яким чином зіпсувати ту гармонію, що останнім часом з'явилася в наших відносинах.

Щоправда, вектор даних стосунків усе ще важко було окреслити. Звісно, нас уже не можна було назвати ворогами, проте й до класичної парочки ми також не дотягували. Залишалося лише сподіватися, що з часом усе само собою проясниться.

Хоч Ілля запросив мене на побачення до модної кав'ярні в центрі міста, але я не стала спеціально заради цього вбиратися якось по-особливому, надаючи перевагу комфорту та зручності, щоб нічого не заважало та не відволікало від самого побачення. Саме тому мій образ обмежився ніжно-рожевою в’язаною сукнею-светром, акуратно перев’язану поясом на талії, теплими колготами, зважаючи на холодну пору року, а також чобітками та курткою. Без макіяжу, звісно, не обійшлось, хоч я й використала мінімальний набір косметики — тональний крем, туш та блиск для губ.

— Упевнена, що дійсно хочеш цього? — запитала Влада.

Подруга спостерігала за моїми зборами, валяючись на своєму ліжку під м’яким пледом. Їй нарешті випав абсолютно вільний день, яким вона збиралась сповна насолодитися, провівши час за читанням якоїсь популярної романтичної книги, яку активно нахваляли блогери в TikTok.

— Так, упевнена, — відповіла я, вірячи, що говорю ці слова від чистого серця.

Але вже підходячи до кав’ярні, я відчула, як усередині мене все стискається від нервового напруження.

Несподівано побачення з Іллею здалося мені максимально абсурдною ідеєю. Невже я справді допускала можливість стосунків з цим чоловіком? Які нас чекали перспективи?

У голові навіть промайнула шалена думка просто-напросто розвернутися та втекти додому, проте я швидко зупинила себе. Як би там не було, я пообіцяла прийти і мусила стримати слово.

Опанувавши власні емоції та взявши себе в руки, я дійшла все-таки до тієї самої кав’ярні, що знаходилася в одному зі столичних двориків і одразу навіювала атмосферу затишності та спокою, від чого стало трохи легше.

Увійшовши досередини, я без жодних проблем знайшла Іллю. Він сидів за столиком зовсім недалеко коло входу та ліниво гортав щось у телефоні, очевидно, бажаючи чимось заповнити час очікування.

На відміну від мене, Ілля заради побачення вбрався по-особливому в дорогий та елегантний костюм. Я одразу ж відчула себе соромно через власний зовнішній вигляд. Усе-таки треба було докласти зусиль, щоб виглядати так само вишукано, але зараз, на превеликий жаль, уже пізно було бігти додому та перевдягатися.

— Привіт.

Сором’язливо всміхнувшись, я обережно опустилася в м’яке крісло напроти Іллі. Воно виявилось насправді дуже зручним, так що одразу стало очевидно, що це місце призначене для довгих і затишних посиденьок.

Почувши мій голос, Ілля одразу сховав телефон і подарував мені такий теплий погляд, що всі сумніви щодо цього побачення миттєво розвіялися. Я відчула, що знаходжусь саме там, де маю бути.

— Привіт, радий, що ти прийшла. Я вже зробив замовлення. Сподіваюсь, ти не проти?

З самого дитинства сюрпризи викликали в мене особливе солодке хвилювання, що й зараз завирувало в моїй душі, реагуючи на задане запитання.

— Навпаки, я в приємному очікування, щоб перевірити твій смак.

Сказавши це, я не втрималася від грайливого підморгування, що викликало в Іллі милу усмішку. Було незвично бачити його таким розслабленим і відкритим, так що душу одразу ж заполонило тепло та переконаність, що все відбувається саме так, як належить.

— Що ж, сподіваюсь, я тебе не розчарую.

— Сумніваюсь, що це можливо, враховуючи, як розпочалося наше знайомство.

Тільки промовши ці слова вголос, я зрозуміла, що вони можуть звучати надто гостро, і одразу ж занервувала щодо зворотньої реакції. Та, на щастя, Ілля ніскілечки не образився. а, навпаки, весело розсміявся, оцінивши мій підкол.

— Що правда, то правда. Я дійсно вів себе, як відбитий козел, за що мені зараз реально соромно.

Важко було повірити, що переді мною зараз знаходилася та сама людина, з якою у мене був конфлікт на початку стажування. Цей милий і позитивний Ілля аж ніяк не був схожим на того мізогіністського грубіяна.

— Те, що ти визнаєш це, характеризує тебе як насправді гарну людину. Я рада, що в мене є шанс пізнати істинного тебе.

Не минуло багато часу, як до нас підійшов офіціант з підносом у руках, звідки поставив на стіл дві кружки з ароматною кавою, зверху якої знаходилася дуже добре збита молочна пінка, а також велику круглу посудину з чималою кількістю різнокольорових кульок, у яких я одразу впізнала знамениті мочі, які однозначно знаходилися в списку моїх улюблених смаколиків.

Та, зізнаюсь чесно, зрозуміти цей японський вид солодощів мені вдалося не з першого разу. Коли Влада вперше принесла їх на дегустацію, то я просто-таки плювалася даним десертом і запевняла, що більше ніколи до рота не візьму таку «клейку гидоту». Проте подруга все-таки переконала мені дати мочі ще один шанс, але купити їх уже в іншому кафе. І тоді я усвідомила, що вся проблема полягала саме в тому, що мені випало скуштувати далеко не найбільш якісний варіант, а оригінальний варіант виявився просто шедевром кулінарного мистецтва. З того часу я сміливо називаю себе фанаткою мочі.

— Ну як?

— Ти потрапив просто в яблучко, — з широкою усмішкою визнала я.