Розділ 11

Чи могла я подумати ще місяць тому, що так просто сидітиму за одним столом з Іллею, разом обідаючи та отримуючи від цього щире задоволення? Усе-таки ніщо не здатне так дивувати, як несподівані витівки долі.

Удвох ми сиділи за невеличким столиком коло великого панорамного вікна та смакували свій обід. Навіть попри те, що в інтернеті нам вдавалося переписуватися з надзвичайною легкість, у житті було важки зав'язати бесіду.

Урешті-решт першим вигадав, що сказати Ілля:

— Ммм, відбивна просто прекрасна. Ти колись куштувала її тут?

Відверто кажучи, далеко не найкращу тему було вибрано для початку розмови, але насправді не мені було судити, так як я не спромоглася вигадати нічого кращого.

— Ні, я вегетаріанка.

Моя відповідь змусила Іллю здивуватися.

— Справді? Чесно, уперше зустрічаю одну з них, — у його очах можна було побачити блиск щирого зацікавлення. — А що саме спонукало тебе до такого вибору?

Не очікуючи того, що йому захочеться розвинути цю тему, я спершу розгубилася, але потім усе-таки змогла зібрати думки докупи.

— Якось мені довелося поїхати з татом на ферму, де він закупляти м'ясо для своєї крамниці. У той час, як він займався підписання якихось документів, мені належало знаходитися під наглядом якоїсь асистентки директора того підприємства, але вона підійшла до цього вкрай безвідволідально, так що в результаті я стала гуляти там на самоті та випадково забрела в цех забою свиней...

Я запнулася, оскільки перед очима знову з'явилися моторошні криваві образи, що все ще час від часу приходять до мене в нічних жахіттях.

— Який треш!

— Не те слово. І саме після того випадку я більше не могла їсти м'яса.

Ілля похитав головою, очевидно, намагаючись переварити почуте.

— Те, що ти розповіла мені, насправді дуже страшно. І я вдячний тобі, що ти наважилася поділитися зі мною чимось настільки особистим.

Насправді, мені навіть на думку не спало приховати щось чи уникнути відповіді. Поруч з Іллею я відчувала себе по-справжньому безпечно, так що не виникало сумнівів, що йому можна розповісти геть усе без жодних негативних наслідків.

— Просто ти здаєшся мені правильною людиною.

Судячи з усього, мої слова зачепили Іллю. Вираз його обличчя змінився на більш зосереджений, так наче він налаштовувався на якусь украй небезпечну затію.

— У чому справа?

І тоді Ілля видав те, заради чого я так довго від нього чекала:

— Якщо ти вважаєш мене правильною людиною для довіри, то, можливо, є шанс спробувати розвинути наші стосунки? Знаю, ситуацію непроста, враховуючи мою поведінку раніше та конкуренцію, проте я відчуваю хімію між нами і впевнений, що ти теж її помітила. Так чому б нам не сходити на побачення?

Життя ніколи не дає нам того, чого ми бажаємо в даний момент часу, проте досить часто виявляється, що ми самі не розуміємо, чого насправді потребуємо.

Чесно кажучи, я не прагнула вступати ні з ким у романтичні стосунки. Чимало моїх знайомих цілеспрямовано шукали собі кавалерів, та я ніколи не приєднувалася до них, оскільки щиро не потребувала нікого поруч, бажаючи сконцентруватися на професійному розвитку. Принаймні, таким був стан речей до зустрічі з Іллею.

Цей чоловік став першим, кого я змогла уявити в ролі своєї другої половинки. Під час нашої активної переписки він розкрився мені як надзвичайно цікава персона, з якою в нас у великій мірі співпадали інтереси та смаки.

Стосунки з ним здавалися настільки ж великим ризиком, наче стрибок з парашутом, так що важко було наважитися на подібний крок у вільне падіння в страшну невідомість.

— То що ти думаєш?

Перш ніж відповісти, я пильно подивилася в його глибокі очі, сповнені хвилювання та надією. У той же момент відповідь стала для мене максимально очевидною.

— Гадаю, варто принаймні спробувати, що з цього вийде.

Я не знала, як повпливає на мене дана авантюра, але готова була спробувати вв'язатися в неї та дізнатися, що з цього вийде.