Розділ 10

— Нелю, з тобою все гаразд?

Гучний і сповнений тривоги голос Соні вирвав мене з роздумів і повернутися до гуртожитської кухні, де ми разом снідали.

Зимові канікули пролетіли з надзвичайною швидкістю, так що я й оговтатися не встигла, як знову настав час повертатися на навчання та стажування. Університет мене ніскілечки не лякав, а от робота змушувала нервувати і для цього були аж дві причини. По-перше, Олексій красномовно натякнув, що в січні розпочнеться активна фаза підготовки нашої телепрограми, через що завантаженість досягне максимуму, а по-друге, мені належало вживу побачитися з Іллею.

Протягом святкових днів ми з ним активно переписувалися, так що цей хлопець розкрився для мене як справді різностороння та вельми цікава особистість, з ким можна було змістовно поговорити практично на будь-яку тему. Та все-таки неможливо було заплющити очі на те, яким чином розпочалися наші взаємини, так що залишалося геть незрозумілим, як спілкуватися тепер.

— Так, я в порядку, просто налаштовуюсь на сьогоднішній день, — запевнила я подругу.

Такої відповіді Соні виявилось більш ніж достатньо, так що далі вона продовжила спокійно доїдати свою порцію граноли з йогуртом, не переживаючи за мене.

Перший день нового семестру в університеті минув доволі розслаблено, оскільки відбулося лише кілька вступних лекцій.

Було хвилююче усвідомлювати, що до випуску залишалося всього-навсього півроку. Усього за кілька місяців цей етап мого життя завершиться, так що доведеться зайти на нову та незвідану стежку в практично невідомому напрямку. Звісно, у мене були певні орієнтири, проте без екстрасенсорних здібностей майбутнього просто неможливо було окреслити, що саме чекало на мене попереду. Доля чудово вміла дивувати, тому не залишалося іншого вибору, окрім як приймати її рішення та пристосовуватися до них.

Пари завершилися близько одинадцятої, після чого я рушила на стажування. Увійшовши до офісу, я відчула тепле тріпотіння в душі. Варто було визнати, що в мене вже з'явилася прив'язка до цієї роботи, так що повернутися сюди здавалося насправді радісною подією. Мене ріла сама думка про те, що стажування триватиме ще кілька місяців, але от подальше майбутнє мій мозок намагався ігнорувати, вважаючи, що не потрібно додавати до життя ще більше негативних емоцій.

Цього дня в офісі було незвично багато людей. Судячи з усього, не лише наш з Олексієм проєкт переходив на більш активний етап розробки, що й спричиняло таке сильне підвищення бурхливої діяльності.

Підійшовши до робочого місця Олексія та зайнявши місце поруч з ним, я просто не могла не відмітити, що ще ніколи не бачила, щоб тут було так людно, на що отримала відповідь, що підтверджувала моє попереднє припущення.

Після коротенької приятельської розмови про те, як ми провели свята, настав час активної роботи. Варто було звірити та провести кілька важливих документів, чим ми й займалися, аж доки не настав час обідати.

Зазвичай, під час робочих днів Олексій складав мені компанію в офісному кафе, проте цього дня в нього була запланована зустріч з новою дівчиною Зоєю, з якою вони знайшли одне одного десь з тиждень тому на сайті знайомств.

Таким чином, я була впевнена, що мені доведеться обідати на самоті, проте абсолютно несподівано доля втрутилася в мої плани. Підходячи до входу в кафе, я практично зіткнулася з Іллею.
Звісно, він завжди виглядав непогано, проте цього дня здавався якимось особливим. Я не могла сказати, що саме змінилося, проте щось змушувало мене відчувати якесь хвиллюче зачудування, просто дивлячись на цього хлопця.

Зіткнувшись, ми двоє втратили дар мови. Ілля та я просто дивилися одне на одного, не знаючи, як поєднати всі шматочки пазлу нашого минулого в єдину картину. Не знаю, скільки б ми так стояли, якби не присутність інших людей, що намагалися потрапити в кафе та змусили нас вийти зі стану оціпеніння.

— Ідеш обідати? — поцікавився Ілля, пропускаючи досередини заклопотану молоду жінку, що щось активно доводила по телефону, не звертаючи увагу на ту дивну сцену, що, певне, ми створювали.

— Ага, — кивнула я.

— Я теж, — промовив він, а тоді після певного вагання запропонував: — Хочеш приєднатися?

Очевидно, це мав бути не просто обід, а спосіб чітко з'ясувати та окреслити наші стосунки, так що відмовитися було просто неможливо. Звісно, не варто було очікувати простої розмови, проте хотілося пошвидше пройти цей етап і перейти на наступний.

— Так, хочу.