Розділ 9

Цього року настання зимових свят звалилося на мене максимально несподівано. Занурена у метушню, пов'язану зі здачею сесії та стажуванням, я геть втратила відчуття часу, так що коли настала пора їхати до батьків на канікули, то була по-справжньому приголомшена.

Рідна домівка зустріла мене апетитним ароматом смаженої картопельки, від якого шлунок одразу ж забулькав, яскраво натякуючи на бажання якнайшвидше насолодитися смакотою.

— Яка ж я рада тебе нарешті побачити!

Як завжди гіперемоційна, мама кинулася міцно обіймати мене, так наче ми не бачилися декілька років, а не пару місяців. Та не можу не визнати, що така тепла зустріч була дуже приємною. Мені насправді пощастило мати таку люблячу та турботливу матір.

— Я теж щаслива, що приїхала, — щиро та тепло відповіла я, а тоді поцікавилася: — А де тато?

— Пішов до крамниці, оскільки мені забракло кількох інгредієнтів у процесі приготування салатів, — відказала мама, повертаючись на кухню, бо почула кипіння одного з численних баняків на плиті.

Я завжди захоплювалася хазяйновитістю цієї жінки. Кулінарія була для неї не обов'язковим, а справжньою пристрастю, якою вона горіла протягом усього мого життя так точно. Жодне свято не обходилося без того, щоб вона не запросила до нас додому майже всю рідню, що жила поруч, і не приготувала для них пишне застілля з величезною кількістю смачнезних наїдків.

Послідувавши за мамою на невеличку, але дуже затишну кухню, обкладену світло-коричневою плиткою з зображеними на ній кавовими зернами, я вмостилася на невеличкому диванчику за столом.

— До речі, я спеціально для тебе цього року вперше приготувала хумус. Спробуєш, оціниш і скажеш, що наступного разу можна буде покращити, добре?

Я не змогла стримати широкої усмішки, відчуваючи, як мене повністю наповнює тепла радість.

Протягом довгого періоду часу мама відмовлялася приймати моє вегетаріанство. Знадобилося чимало зусиль і нервів, щоб переконати її у тому, що це рішення є зрілим і обдуманим, а також не зашкодить моєму здоров'ю, оскільки авторитетні дієтологи впевнено стверджували, що без м'яса та риби можна прожити, якщо грамотно доповнювати власний раціон іншими поживними продуктами. Таким чином, зараз у цьому питанні між нами панували порозуміння та злагода, чому просто неможливо було не тішитися.

Мама поставила переді мною тарілку зі смаженою картоплею, хумусом і квашеною капустою. Я одразу ж узялася поглинати їх, не здатна стриматися перед улюбленими наїдками. Усе-таки не існувало на світі нічого кращого за мамині домашні страви!

— Ну що там у тебе в Києві? — запитала вона, сідаючи напроти мене та спираючись ліктями на стіл, готова уважно мене слухати.

І звісно ж, я охоче взялася ділитися з нею всіма останніми новинами. Розповідала про навчання та стажування, а мама уважно слухала зі щирим зацікавленням.

Я знала, що батьки радіють за мої успіхи в столиці та пишаються ними, і це, у свою чергу, мотивувало й надалі підкорювати нові вершини. Усе-таки важливо, щоб сім'я була на боці дитини та підтримувала її, оскільки тільки такий підхід здатний забезпечити щастя та благополуччя.

Коли з основною стравою було покінчено, мама запропонувала мені також десерт з чаєм, від якого просто неможливо було відмовитися. Такі пухкі булочки з великою кількістю ягідної начинки, які пекла вона, поза всякими сумнівами, не можна було знайти в жодному магазині чи кафе. Це було щось дійсно особливе та неповторне.

— А якогось гарненького хлопчика ти часом у тому свому Києві не зустріла? — запитала мама, заварюючи чай з зібраних самотужки, засушених трав.

Я знала, що варто очікувати на таке запитання, але все-таки до останнього сподівалася, що воно не прозвучить. Раніше я б просто відповіла негативно, проте зараз усе значно ускладнилося.

Брехати батькам ніколи не здавалося чимось допустимим для мене. Вони були моїми найближчими людьми та стільки всього зробили для мене, так що обманювати їх було б величезною низістю.

Таким чином, зараз я опинилася перед непростим вибором — поступитися власним принцпирам і сказати неправду чи розповісти мамі про Іллю, хоч нічого перспективного в наших стосунках не було, а лише одна проведена разом ніч і якісь незрозумілі почуття з мого боку.

— Мамо, усе дуже складно, — урешті-решт вичавила з себе я.

Було страшно, що зараз мама накинеться на мене з розпитування, проте, на диво, вона не стала цього робити, а поставилася до мене з неабияким розумінням. Вона сіла поруч зі мною, ніжно стиснула мої руки та лагідно промовила:

— Послухай. доню, я хочу розповісти тобі деталь нашого з татом знайомства, про яке раніше не згадувала. У день нашої першої зустрічі на весіллі знайомих він сидів геть сумний. Коли я запитала його, що сталося, він розказав про розбите серце та небажання коли-небудь у майбутньому знову вступати в стосунки. Будь-яка інша на моєму місці просто відійшла б убік, але для мене це стало свого роду викликом. Я мусила переконати його, що щастя існує на власному прикладі, і врешті-решт зробила це.

Я зачудовано дивилася на маму, оскільки ця історія аж ніяк не пов'язувалася з тим образом сором'язливої та скромної жінки, що існував у моїй голові. Буває ж таке, що найближчі люди приховують у своєму минулому щось неймовірне.

Я вже була готова піддатися емоційному пориву та розповісти мамі геть усе, попросивши про пораду, як почувся звук стуку в двері, що повідомляв про повернення батька, так що на цьому наша душевна розмова добігла вимушеного завершення.

***

Я крутилася на ліжку, але сон усе ніяк не бажав завітати до мене.

У голові, неначе нав'язливі мухи, крутилися думки про Іллю. Незважаючи на всі докладені зусилля, мені не вдавалося злитися та ненавидіти його. Замість цього всередині поселилося почуття жалю до цього чоловіка.

Перше кохання розбило йому серце та змусило остерігатися жінок, тим самим призводячи до самотності. Хіба це не суцільний жах? Однозначно, такого нікому не побажаєш.