Розділ 6

«Усе буде добре. Сьогодні удача знаходитиметься на моєму боці. Усе буде добре,» — раз за разом прокручувалося в моїй голові. Але, незважаючи на всі докладені зусилля, мені все ніяк не вдавалося переконати себе в істиності даного твердження.

Цей день без жодних перебільшень можна було назвати одним з найхвилюючих у моєму житті, оскільки саме зараз, по завершенню місяця стажування, мав відбутися перший відсів кандидатів. Я знала, що протягом усього свого випробувального терміну викладалася на максимум, але все-рівно мене наполегливо гризла думка, що цього було недостатньо.

У будь-якому разі, зараз мені не залишалося нічого, окрім того, щоб просто прийняти власне майбутнє, яким би воно не було. От й я крокувала до офісу, намагаючись налаштувати себе на краще, але насправді очікуючи гіршого.

Цього разу на спільну зустріч стажерів я прийшла однією з перших. Випередив мене лише Ілля, що вже стояв біля конференц-зали, вальяжно прихилившись до стіни та час від часу попиваючи каву з одноразового стаканчику.

— Привіт, — кивнув він, помітивши мою появу.

— Привіт, — тихо відповіла я, навіть не знаючи, чого сподіватися далі від цього чоловіка.

Але більше жодних слів не прозвучало. Ми просто дивилися одне на одного, відчуваючи якесь дивне, незбагненне напруження між собою. І, ніяково зізнаватися, але я відчувала, як мене просто-таки тягне до нього.

Не знаю, як далі могли розвиватися події, якби, на щастя, досить скоро не з'явилися інші стажери, а також Анастасія, що була відповідальна за проведення даної зустрічі.

Ця дівчина, як завжди, виглядала елегантно в темно-синій сукні з довгими рукавами, але відкритими плечима. У руках у неї знаходилися папки від керівництва для кожного з нас, які вона по черзі роздавала кожному з нас.

— Нінеліє, підійди до мене, будь ласка..

Почувши власне ім'я, я одразу ж відчула максимальне напруження у всьому тілі. Ну от і все, настала мить, коли все остаточно стане ясно.

Звівшись на тремтячі ноги, я повільно підійшла до Анастасії і взяла в неї з рук тоненьку папку з фірмовим логотипом. Повернувшись на місце, я одразу ж розгорнула її та взялася швидко проглядати, бажаючи дізнатися те саме доленосне рішення.

Словами не передати мій захват, коли я ознайомилася з власною позитивною характеристикою та отримала вітальний лист з проходженням до наступного етапу стажування. Я просто повірити не могла, що змогла досягнути цього. Одразу ж додалося впевненості у власних силах і мотивації продовжувати працювати ще з більшим запалом.

Нарешті хоч трохи заспокоївшись, я підвела погляд від папки та таки звернула увагу й на інших стажерів. Їхні обличчя красномовно свідчили про отримані результати: Ілля та Денис аж світилися від самовдоволення, та от звична усмішка Зої зникла, Гліб теж здавався дуже понурим, а Валерія ледве не плакала. Таким чином, легко було здогадатися, які саме двоє конкурентів у мене залишилося в цій війні за роботу мрії.

Так як сьогодні мій, скажімо так, наставник мав вихідний, то по завершенню зустрічі мені не залишалося нічого іншого, крім як вирушити до виходу разом з тими, хто вибув з програми стажування.

Щоправда, Глібу та Валерії потрібно було ще зібрати деякі речі, так що в ліфті я їхала виключно з Зоєю. Дивлячись на неї, я просто не могла не уявляти себе на її місці та відчула страшенний жаль.

— Мені так прикро, що тобі доводиться сьогодні йти, — від усього серця сказала я дівчині.

— Дякую, — кивнула Зоя, усміхнувшись, а тоді несподівано запитала: — Слухай, а в тебе є на сьогодні якісь плани?

— Та ні.

— У такому разі, може, пообідаємо разом? — запропонувала Зоя.

Дивлячись на миле та відкрите обличчя цієї дівчини, я просто не могла відмовити їй. До того ж, мене не дуже приваблював альтернативний варіант — повернутися до гуртожитку та готувати щось самостійно.

Узявши ініціативу в власні руки, Зоя самостійно вибрала місце, куди повела мене. Це виявився ресторан, що розташовувався прямо на території універмагу «ЦУМ», куди я потрапила вперше, оскільки раніше ніколи не наважувалася заходити в місце, що славилося своїми дорогими цінами та пафосом.

На відміну ж від мене, моя супутниця відчувала себе тут комфортно, неначе риба у воді. Впевненим кроком, дівчина пройшла до столику біля вікна з чудовим видом на Хрещатик, зручно вмостилася на м'якому диванчику та взялася гортати глянцеве меню. Мені не залишалося нічого іншого, крім як послідувати за нею.

Не минуло багато часу, як біля нас з'явився охайна юна офіціантка.

— Уже визначилися з замовленням?

Помітивши мій нерішучий і дещо розгублений погляд, Зоя вирішила взяти ситуацію повністю в свої руки:

— Так. Нам дві порції вафель з тофу та теплий салат з халумі. З напоїв — смузі з ананасу, манго, моркви, апельсину, ягід ґоджі та банану. А на десерт принесете нам брауні з ванільним морозивом.

Скрупульозно все записавши до невеличкого блокноту, офіціант поспішив передавати на кухню замовлення.

Я ж повернулася до Зої, знічена кількістю замовленого та цінами. Та дівчина одразу ж помітила мій емоційний стан і поспішила заспокоїти:

— Не хвилюйся, сьогодні виставляюсь я. Ти змогла пройти до другого етапу стажування, тому заслужила отримати приз у виді смачнезного обіду.

Говорила вона дуже рішуче, проте мене все-таки продовжували гризти сумніви.

— Це надзвичайно мило з твого боку, але ціни тут...

— Нелю, не парся через гроші. Доки я не завершу університет і не стану на ноги, батьки погодилися давати мені кругленьку суму щомісяця, так що цей обід абсолютно не є проблемою.

Ці слова остаточно переконали мене та змусили спокійно прийняти таку добродушну щедрість.

— Мушу зізнатися, я здивована, що ти з такою легкістю прийняла той факт, що тобі доведеться залишити стажування.

Тільки промовивши дані слова вголос, я усвідомила всю їхню нетактовність, але назад їх уже неможливо було повернути. Та, на щастя, Зоя не стала ображатися, а відреагувала доволі легко — вона мило всміхнулася та промовила: