Розділ 1

Чи ви знали, що кожен третій у світі так чи інакше потерпає від симптомів безсоння? Думаючи про таку тривожну статистику, я завжди раділа, що належу до більшості щасливчиків, у яких не виникало жодних проблем зі сном, проте цієї ночі напружені нерви змусили мене вперше в житті пролежати всю ніч, не зімкнувши очей ні на хвилинку.

Можливо, ви подумаєте, що я занадто переймаюся, проте, скажіть, чи ви не відчували себе так само перед співбесідою на роботу своєї мрії?

З того часу, як я уперше в ранньому дитинстві побачила телевізор, усередині мене зародилася впевненість, що в майбутньому потрібно долучитися до створення того, що показують у цій «чарівній коробочці». Спершу батьки думали, що це тільки одне з численних дитячих захоплень, проте роки йшли, а моя пристрасть до закулісся телебачення тільки зростала.

Щоправда, на місці ведучої чи репортерки я себе ніколи не бачила. Від самої думки про те, щоб знаходитися в центрі уваги сотень тисяч людей, ставало зле, так що цей варіант навіть не розглядався.
На щастя, над створенням телевізійного контенту працює така велика кількість людей, що знайти хоч якесь застосування собі в цій сфері не стало проблемою.

Оскільки в мене завжди добре вдавалося ладнати з математикою, то й по завершенню школи я не стала зраджувати собі та вступила на фінансову спеціальність до університету.

Довелося сильно напружитися протягом випускного року в школі, готуючись до зовнішнього незалежного оцінювання, але врешті-решт зусилля були вкладені недаремно, оскільки мені вдалося вступити столичного університету та перебратися в Київ, де шанси на здійснення моєї мрії значно збільшувалися.

Перші три роки навчання я старанно вчилася та здобувала професійний досвід на різноманітних стажуваннях, але вже у випускний рік я набралася сміливості відгукнутися на вакансію «фінансового менеджера». Чесно, я не дуже вірила, що отримую відповідь, але через місяць мені зателефонувала Анастасія з HR-відділу та повідомила про проходження першого етапу рекрутації. От так усе й закрутилося…

Вилізши з-під теплої ковдри та одразу ж відчувши, як тіло охоплюють холодні пазурі зими, я накинула м'який рожевий халат, прихопила заздалегідь приготоване на сьогодні вбрання і тихенько, щоб не розбудити Владу, попрямувала до ванної кімнати.

Очевидно, що на співбесіду на роботу мрії у жодному разі не можна було з'являтися, не виглядаючи на всю мільйон відсотків, так що я збиралася докласти максимальних зусиль, щоб продемонструвати світові найкращу версію себе.

Якщо говорити відверто, то я ненавиджу чепуритися. Усе це пильне відстеження модних трендів ніколи не здавалося мені привабливим шляхом провести час. Незважаючи на це, базові правила макіяжу мама мене навчила, так що косметикою користуватися я вміла.

Вдягнувши базові чорні джинси та в'язану кремову кофту, що чудово виграшно виглядала у поєднанні з моїм довгим русим волоссям, я взялася за те, щоб приховати тональним кремом усі недоліки свого обличчя. Після цього настала черга туші для підкреслення виразності карих очей і блідо-рожевого блиску (яскраві помади одразу ж були відкинуті, оскільки вони могли виставити мене як несерйозну фіфу та знизити мої шанси на успіх). Останнім мої руки дійшли до волосся, яке я цього разу вирішила зібрати в акуратну дульку на голові.

Вдоволена власним відображенням у дзеркалі, я рушила на кухню.

Головною перевагою раннього підйому було щастя куховарити на самоті. Удома я ніколи не цінувала розкоші особистого простору, проте суворе студентське життя суттєво змінило мене. І якщо ділити ванну зі своєю сусідкою та ще двома дівчатами з кімнати поруч було ще більш-менш терпимо, то готувати їсти в украй тісному просторі, призначеному для всього поверху, було вже чимось на межі допустимого. 

Після тривожної, безсонної ночі їсти хотілося страшенно, так що я насмажила собі велику миску млинців, полила їх домашнім маминим малиновим варенням і з апетитом вм'яла, запиваючи солодкою кавою з вершками. Солоденьке з дитинтсва було моєю пристрастю, у якій відмовляти собі здавалося просто-таки місією нездійсненною.

Коли ж я вже завершувала трапезу, на кухні з'явилася Влада. У кігурумі жирафа та з заплетеним у два хвостики помаранчевим волоссям, вона виглядала дуже по-дитячому. Так і не скажеш, що ця дівчина навчалася на третьому курсі юридичного факультету та збиралася стати суворим прокурором.

— Ти хоч трішки сьогодні спала? — поцікавилася Влада, направляючи до холодильнику за своїм сніданком.

Її слова змусили все всередині мене обірватися. Невже всі мої зусилля, докладені до макіяжу, минули даремно?

— З моїм зовнішнім виглядом усе настільки погано?

Як завжди, коли я нервувала, мій голос зірвався на писк, як у маленької мишки. 

Діставши з холодильнику куряче яйце та молоко, Влада повернулася до мене та підбадьорливо всміхнулася.

— Розслабся, ти цілком непогано виглядаєш, просто я надто добре знаю, як багато для тебе значить ця робота.

На це було нічого сказати у відповідь, залишалося тільки дивуватися тому, як всього за кілька років життя в одній кімнаті ця дівчина навчилася бачити мене наскрізь. Хоча насправді інакше й бути не могло, враховуючи те, якими близькими подругами нам вдалося стати.

Відверто кажучи, заселяючись до гутожитку, я дуже боялася, що мене поселять з кимось дуже галасним і просто-таки шаленим. І знаєте що? Протягом усього першого року я дійсно співіснувала саме з такою особою.

Катя Борщ була просто паскудною сусідкою. Довкола неї завжди панував хаос, так що навіть моє щоденне прибирання не могло підтримати нашу кімнату в охайному стані.

На додачу до неакуратності, виникли проблеми ще й з особистим життям Каті. Звісно, як і будь-яка доросла людина, вона мала повне право зустрічатися з ким-завгодно, але вся біда полягала в тому, що ця дівчина надавала перевагу називатимемо речі своїми іменами, бандитам і наркоманам, сама присутність яких поруч змушувала мене відчувати себе страшенно дискомфортно.