Глава 8

ДАВИД

Голова боліла страшне діло, а по тілу відчувався холод.

-Мммм, Яр, ти тут?

-Угу,- йому було не краще.

-Де ми?

-Не знаю, останнє що пам'ятаю, це Петровича:"По останній і йдемо!" А куди ми пішли не знаю.

-А де ми зараз?- я не пам'ятав нічого,- І де Петрович?

-Хлопци, тут я!

Так, на раз два три, я відкриваю очі. Раз, два, три...

-******( заборонено цензурою)

-Що? ****! Де ми?- Ярослав тоже відкрив очі.

-Ми в нашому сараї! Питання друге: що ми тут робимо?

-Потрібно йти додому. А там спитаємось в наших. Петрович, ти з нами?

-Хлопци, ви йдіть, а я тут посплю, добре влягся я.

Ми й пішли. Ну як пішли, повзли. І здається тверезі, а гребло ще більше ніж під час п'янки. Нарешті дійшли, відкрили двері і...

-О, любий ти вже прийшов?- накинулась Анька, а потім поцілувала.

-Так, що тут твориться?-за мною прийшов Ярослав.

-Коханий, як думаєш, це плаття чи це,- звернулалася Ладка до нього.

-Ммм, навіщо тобі весільне плаття?

-Як навіщо? Рагц вже знайшли, ресторан тоже, список гостей написаний! Лишилось вибрати весільне плаття.

Ну я був в шоці, а про Яріка взагалі мовчу. Що ж ми вчора на п'яну голову натворили?

-Давид, ми з Ладкою вже домовились, перше весілля буде в них, а потім у нас. Ви такі романтики! Ніколи не могла подумати, що мені так освідчуватись будуть!

-Я також була приємно здивована!

І як ми їх здивували? Ніфіга не пам'ятаю! І по очам Яра бачу, що він тоже! І тут бачу чотирьох терористок, які від сміху зігнулися навпіл.

-Ой хлопчики! Як би знали результат ваших п'янок, то відразу б напоїли!

-Давид, а де сват?

-Хто? Який сват?

-Ну Петрович! Він вчора таку гарну річ сказав, ми аж прослезилися! А а суть тиради, така зрозуміла і повчальна!

-Ярослав, я пропоную Петровича запросити на весілля в ролі тамади.

-Так стоп, хтось нам щось пояснить? Я нічого не розумію!- мені набрид цей балаган.

-Диви на нього! Як вчора, то вони нічого не розуміли, але робили, а нині велике розуміння потрібне!- зло процідила Аня.

-Ага, ви йдіть до Петровича, він вам все пояснить! Перед тим налийте йому, щоб краще вам розумілося!- Ладка не відставала.

-Дєвки, я такого цирку років з 25 не бачила! То точно наші діти!- прокоментувала Алла.

-А головне, найкращі гени взяли з нас!-підтвердила Софія.

-Угу, ген-мандрівника-алкоголіка-авантюриста, то сильна річ!- продовжила насмішки Дарина.

-Нам хтось щось поясне?- все таки зробив спробу дізнатись хоть щось Ярослав.

-А що тут розказувати!? На п'яну голову засватались до нас, а коли тверезі передумали! Ось млинець! Пішли хлопці сучасні, які слова не вміють стримати!- мда, Анна розійшлась!

-А хто сказав, що я забираю свої слова? Виходь за мене!

-Що?

-Виходь за мене! Я тебе кохаю і... Ой!

-Ти мене кохаєш?

-Кохаю!

От млинець! Це я сказав таке? Я її кохаю? Щоб закохатись досить три дні? Так, коли вона біля мене, хочеться стати ідеалом, хочеться її обійняти, або просто доторкнутися, хочу дивитись на неї весь час, переживаю за неї. Такі почуття не відчував не до одної, а в мене їх було огого!

Я подивився на Аню, вона дивились на мене круглими шокованими очима, в яких також читалося... Облегшення?

-Я також,- тихенько промовила вона, але я почув, як і здається всі в кімнаті.

Я посміхнувся, підійшов до неї і легко доторкнувся до її губ, вона миттєво відповіла мені. 

-Ой, збулась мрія старих дур!- в один голос сказали наші мами.

-Капець!

-Ага!

Це все було там, а тут вона і її губи. Я відсторонився від неї і спитався:

-Що там з відповідю?

-Ти реально хочеш щоб ми одружилися?

-Я за свої слова відповідаю!

-Так, я згідна!

****

ЛАДА

-Хороший видався деньок! Може розкажеш що вчора сталося?- попросив Яр після декількох хвилин мовчання.

Цілий день пролетів як у вулику. Всі щось робили, то складали список, то вибирали ресторан й інші нюанси. Звісно, це все у наших мам було готове, але нашій парочці багато чого не подобалось. Весілля вирішили відбути на прикінці вересня, тобто через два місяці.

Спочатку, Давид з Анною хотіли просто розписатися, але тьотя Дарина і тьотя Софія сказали, що благословення свого не дадуть без вінчання. Три години спорів і  після відпустки вони йдуть до отця на науку.

-Хмм... Ну як тобі сказати, вчора вечері ми всі сиділи на кухні й почули таке:"дбрий вчір",- перекривила я Петровича,- він почав говорити якусь промову, яку я розуміла п'яте через десяте, але виявилася наші матусі мають велий досвід за плечима і пояснили нам, що до нас прийшли свататися,- по очам Яра я бачила що він нічого не пам'ятає,- ну наші маман були б не наші, якщо б відмовили і тут такі заходите ви й питаєте як успіхи. Ми з Аньою сильно рознервувалися і сказали старшим щоб вони вас вложували спати, но ви ж вмазані! Вам море по коліна! Ну й вас потягнуло на геройства! І ви всі троє в обнімочку й стратегічну підтримку один одного "пішли" надвір. Но далеко вас не хватило і ви напомацки долізли до сараю.

Після закінчення історії глянула на хлопця, який слухав мене з широкими, шокованими очима.

-Ууууу...- нарешті видавив зі себе.

-Що таке? Голова болить? 

-Нє, пам'ять вертається!

-Та?- на лиці розуміння, а в душі так злорадненько,- розкажеш про ваш "Хресторий похід"?

-Краще ні!

-Ну як знаєш,- на подвір'ї ввечері похолодало, тому я обернулася і пішла до хати.

****

ЯРОСЛАВ

Це ж скільки вчора треба було прийняти на душу щоб таке творити? В голові грали епізоди нашого штурму по селі. І хочу сказати, не ми штурмили, а нас!

Пішли ми після нашої бухаловки човен шукати. А все тому, що Петрович знав якусь там легенду про закоханих і водяну лілію. Ось і вирішив Давид, що йому смертельно потрібна ця квітка для Ані. Як ми дістали цей човен розказувати не стану- самому стидно до червоних вух. І поплили ми на пошуки лілії. Знайшли! Після цього зірвали її, а Петрович розказав, що потрібно промовити над цією красою вірш. Но в нашому стані не те що вірша продикламувати, ми слова прості путали як не знати що. Тому викинули лілію і поплили назад.