Глава 6

ДАВИД

Мда, ніколи не міг подумати, що ось так буду боротися за своє холостяцьке життя. Кому розкажи- засміють.

Хоча... Могло бути гірше! І напарники попалися нормальні. Особливо руденька напарниця. Коли, вчора побачив її на землі з закритими очима, перестрашився дуже сильно, ще й Аня корки мочить. Типу, на руки не полізу, сама доберусь, а в самої сили ні граму, та й злива шуганула. 

Щодо Анни, я ніколи не бачив такої впертої і духом сильної дівчини. Я не навантажував себе стосунками, тому шукав собі простих легковажних дівчаток, які велися не на мою зовнішнісь, чи мій характер, а на мій ІТ бізнес, значить автоматично на гроші. А до цієї навіть не пожартуєш, як гляне на тебе, кланятись їй хочеться. Тому цікаво дивитись на неї і розгадувати. А по загадкованості вона ще більше зашифрована ніж інформація про смерть Мерлін Монро.

Що мені тільки в голову не лізе в 6 ранку.

-Ну як? Йдемо?-почувся голос Яра.

-Так, йдемо, прийшов наш зірковий час,- впевнено відповіла Лада.

Аж ніс від цікавості засвербів:

-І куди ви так зібрались раненько?

-Давид, ти вже не спиш?- Лада думала, що вони пропадуть без свідків.

-Ну як бачиш. Тему не переводьте! Куди ви?

-А як ти думаєш? Нам потрібно запевнити наших мам у реальності наших стосунків,- якось без інтузіазму відповів Ярослав.

-Зрозуміло! Якщо побачите за собою хвіст, не дивуйтесь.

-Угу, вернемось до сніданку,- сказала Лада, коли вони виходили з кімнати.

-Як же мені противно від всього цього,- не сказала, а прошипіла Аня,- противно від маминих методів, від нашої брехні!

-Я розумію, але з такими людьми як наші мами, потрібно грати на їхніх правилах. Як нога?

-Рухати рухаю, але болить.А йти взагалі не знаю як.

-Навіщо тобі кудись йти? Лежи і відпочивай.

-А в туалет, ти мені  тут пропунуєш ходити?

-Ой, зрозуміло.

Аня витягнула дві ноги з-під ковдри, після цього хотіла встати, але невдало поставила травмовану ногу й впала назад в ліжко.

-Аййй! Чому так болить?

Я встав і підійшов до дівчини і ще раз оглянув ногу. В підлітковому віці я був дуже проблемним, тому завжди мав щось побите, зламане або порізане. Через це я можу відрізнити перелом від вивиху.

-Це через те, що травма свіжа, а ти після сну, ногою цілу ніч не рухала. Тобі потрібно в туалет?

-Так. Не міг би ти одягнутися?

Спав я завжди тільки в піжамних штанах, а торс був оголений.

-Ні, мені жарко,- з цими словами взяв Аню на руки поніс у потрібному для неї напрямку.

-Відпусти мене! Я сама зможу!

-Ага, зможеш! Може до вечора і доповзла б!

Я відкрив двері у ванну, акуратно поставив Аню на підлогу зі словами:

• -Я зараз вийду, двері не закривай, коли кликнеш я прийду, буду стояти за дверима.
• І вийшов. 
• Щоб не було скучно почав оглядуватися і... Побачив двох жінок, в яких очі, якщо б могли, вийшли з орбіт.
• -Добрий ранок, мам. Добрий ранок тьоть Марій. Гарна сьогодні погода, чи не так?
• -Та, синочку, шикарний сьогодні день, а головне так гарно почався я навіть не надіялась,- відповіли мені, з хитринками в очах. Інша дама-терористка мовчала з відкритим ротом і шокованим виглядом очей. Тааак. Якщо ці дві тут, то інші пішли шпіонити за Яром і Ладкою.

-Добре, пішли ми на екскурсію.

І вийшли з дому.

За дверима почувся грохіт і крик. От млинець! Там ж Аня!

Я швидко відкрив двері в вану і подачив дівчину, яка лежала на підлозі і старалася піднятись, але через поранену ногу не могла цього зробити.

-Я ж тобі сказав щоб ти мене кликнула! Якого милого сама йшла!?

-Боляче!- очі Анни були повні сліз.

-Тихенько, не плач! Зараз ми поїдемо в лікарню.

-Ні! Будь ласка, я краще буду терпіти! Тільки не веди мене до лікаря!-вона дивилась так благально на мене.

-Ти боїшся докторів? Не бійся, я буду весь час з тобою. Якщо ми не поїдемо з твоєю ногою можуть бути великів проблеми. Повір мені будь ласочка.

Вона аж від страху тряслась і я обняв її.

-Ти мені довіришся?- запитав я.

Вона подума дві хвилини і сказала:

-Я не довірюся, тому що вже довіряю,- після цих слів мені аж відлягло. 

Ми зібрались і поїхали у місцеву лікарню.

****

ЛАДА

Ми йшли стежкою на гору біля 30 хвилин. Я привикла ходити в гори, ліси, адже дуже часто їздила з друзями в походи. Тому не змучилась, але думала що Ярославу буде важче, адже він трудоголік і майже весь час сидить в кабінеті, але він йшов легко.

Ще через 15 хвилин на нашій дорозі зустрілась полянка, на якій ми розташувались.

Чоловік витягнув з свого рюкзака покривало і розстелив її на травичці.

-Сідай,- запросив Яр.

Коли ми сіли, навпроти нас відкрився прекрасний, мальовничий пейзаж.

-Оххх...-вирвалось в мене, більше слів в мене не було.

-Так справді гарно!

-Ярослав, ти займаєшся якимось видом спорту?-все таки не стрималась і задала цікаве мені питання.

-А що, видно?

-Так, твоє правильне дихання, витривалість... Так займаєшся?

-Я люблю бігати зранку, їздити на велосидеді, а крім цього завжди з другом пробуємо новий екстримальний вид спорту...

-Так!? А який?-не стрималась і перебила чоловіка.

Той посміхнувся моєму зацікавленню і відповів:

-Парашюти, пароплани, дайвінг, стрибки з тросом.

-Ого, я також дуже хочу щось таке попробувати, але мої друзі весь час відмовляють, а самій якось не цікаво.

-Ну так давай завтра підемо на щось таке, все таки ми в горах, а цього всього тут хоть відбавляй, та і я не проти. Кликнемо Давида і Аню.

-Аня зараз не може, вона підвернула ногу.

-А точно...

Далі, ми говорили про різне. З Яром дуже просто спілкуватися і водночам неймовірно важко. Ми балакали, а він декілька хвилин дивився в одну точку.

І враз, дуже різко обняв мене і на вухо прошепотів:

-Наші маман за нами слідкують.

Після чого ніжно доторкнувся губами до скули. Він поступово проробляв стежку до мого підборідка, після чого почав цілувати шию.