Глава 17 Штурм

Кетл впевнено крокував широкою, лісовою дорогою. Таємничий ліс, що свого часу забрав його життя, не навіював «Залізному капітану» поганих спогадів. Почуття на зразок жалю за втраченим часом та загалом поняття суму, хвилювання, чи співчуття були не притаманні цьому воїну. 

Позаду нього, так само впевнено рухалися близько тридцяти озброєних мечами та арбалетами Мороків. Четверо несли важку колоду з якою було зроблено таран для руйнування воріт. Вони не везли її на обозі та не тягнули по землі, а саме несли, тримаючи за мотузки, що були обмотані навколо колоди. За пів години, лиха компанія мала дістатися до місця свого призначення. 

Кетл, наблизившись до вхідних дверей, злегка постукав у них кістянкою вказівного пальця. Не почувши у відповідь ані кроків, ні голосів, капітан озирнувся до воїнів, що вже приготували таран. Проте за мить, жестом вказав їм, опустити колоду та зачекати. Мороки, відійшли трохи в бік, опустивши таран на землю, решта їх товаришів вже приготували свою зброю, діставши мечі та важкі арбалети. 

Капітан долонею штовхнув двері й дубові «вартові» зі скрипом прочинились. Кетл, дістав свій меч та віддав команду частині воїнів, заходити до приміщення. Сильним ударом ноги один з Мороків остаточно прочинив двері й увірвався в середину. До холу, слідом за ним вбігли кілька мечників та двоє арбалетників, що присіли у дверях, прикриваючи воїнів з мечами.

В центрі холу стояло троє лицарів одягнених у довгі, плетені кольчуги. На головах воїнів замку були важкі, закриті шоломи. Високі трикутні щити друзів торкалися підлоги, майже ховаючи за собою їх могутні фігури. Зброєю для кожного з них слугував довгий, сріблястий меч. Лицарі, наче виконані з заліза фігури, нерухомо стояли та чекали на свої «гостей», що розділившись вже бігли до кожного з друзів. 

Один з арбалетників здійснив постріл і сталевий болт, розсікаючи повітря, зі свистом полетів у напрямку лицаря, що стояв в центрі, влучивши йому у шолом. Тим часом другий стрілець, також привів у дію спусковий механізм свого арбалету, поціливши у лицаря, який стояв правіше. 

За мить, темні мечники вже завдавали ударів, кожен по своєму опоненту, проте воїни замку не чинили спротиву та один за одним повалилися на підлогу.

Все було скінчено, шолом одного з лицарів злетів з голови власника, покотившись холом. Обладунки розсипались купою непотрібного заліза, розкриваючи дивину такої швидкої поразки захисників замку. 

Побачивши це, Морок, який стояв перед тілом «вбитого», миттєво окинув поглядом двох інших мечників, які також зрозуміли, що на підлозі перед ними лежать манекени у лицарських обладунках. Воїни темряви, спрямували свої погляди вгору, де розташовувався своєрідний балкон. 

Новий постріл арбалету відправив болт у напрямку цілі, проте наразі стріляли вже з протилежного боку. Зипер, першим з друзів використав свою стрілецьку зброю та поцілив точнісінько поміж очей ворожого арбалетника. Клаус вистрілив одразу після нього, влучивши у шию другому стрільцю. Вінд, який також знаходився нагорі, присівши й ховаючись за бильця, здійснив свій постріл, вбивши мечника, що стояв ближче до центру холу.

Всі лицарі замку «Чемпіон», за довгі роки перебування у своїй в'язниці, навчилися відмінно стріляти. Звісно, навички поводження з арбалетом вони мали ще бувши людьми, але багаторічна неволя дала їм чудову можливість практикуватись у стрільбі скільки заманеться.

Але воїни з потойбіччя також могли похвалитися влучністю. Перший із вже мертвих арбалетників не просто влучив у шолом манекена, а поцілив точнісінько в отвір для очей. Другий завдав точного пострілу у шию ймовірного ворога. Проте, на щастя для товаришів, стріляли Мороки в удаваних лицарів.

Зипер сидів за поруччям ближче до сходів, що розташовувалися з правого боку. Клаус прикривав лівий фланг. Своєю чергою Вінд взяв на себе оборону центру.

Мечники розділились, помчавши до сходів, що вели нагору. Проте друзі передбачили й це. Вони заздалегідь підготували собі по два арбалети для кожного, аби мати час на перезаряджання зброї.

Клаус поцілив у воїна, який біг до сходів ліворуч і той на мить зупинившись, впав на підлогу. Зипер не залишив шансів мечнику, що вже почав підійматися сходами в його напрямку. «Залізний капітан», який все ще стояв біля дверей з протилежного боку, чудово бачив, як було вбито двох його арбалетників.

— Вони нагорі, готуйте щити та обходьте з обох боків! — віддав команду Кетл і цього разу вже близько десятка Мороків, прикриваючись високими, трикутними щитами, один за одним почали швидко наповнювати собою просторий хол.

Вловивши мить, Вінд таки зумів поцілити в одного з ворогів, які стрімко заходили до замку. Нападники розділилися та вже почали підійматися сходами. Перший з Мороків ступив на балкон та впевненими кроками рушив у бік Клауса. 

На рукавиці лицаря замку, промайнуло зелене світло і він швидко, розкривши долоню, спрямував руку у бік темного воїна. Притягнути до себе мечника, що важив не менше ста кілограмів, не враховуючи зброї та обладунків, Клаус не міг. Проте мета його була зовсім іншою. Він стиснув руку, почувши, як з хрускотом, неначе товста соснова гілка під ногами лісового подорожнього, зламалася шия Морока. 

Клаус не використовував цей трюк у двобої з Кнайтом, оскільки мав кодекс честі, якого дотримувався у бою проти людей. До того ж неперевершений фехтувальник і без цього не поступався чемпіону із Грінспрінга у майстерності та швидкості ведення бою. Як показала нещодавня дуель з Кнайтом, Клаус переграв свого опонента у володінні мечем.

Лицар з червоним пір'ям на шоломі, впустив на підлогу свою основну зброю і вихопивши ніж, який знаходився на поясі за його спиною, жбурнув у свого супротивника. Ніж, зробив кілька обертів у повітрі та застряг в шиї ворога.

Клаус миттєво підняв свій меч, а за допомогою магічної рукавиці, притягнув до себе зброю одного з переможених Мороків.

В цей час інші нападники, що фактично подолали сходи, знаходились біля Зипера. Вінд, встиг перезарядити арбалет та здійснив постріл, влучивши в обличчя одного з супротивників. Зипер також підготував свою стрілецьку зброю.