Глава 4 Найкращий друг

Спіймавши себе на думці, що він провів за читанням книги добру половину дня, Кнайт вирішив зробити перерву, і відправився пообідати до солдатської їдальні. Лицар досить часто заглядав туди, безумовно, не з метою економії, просто це давало можливість побачити знайомих і друзів, які продовжили службу в армії короля.

Хлопець не був шляхетного походження, але до свого віку, завдяки виступам на турнірах став досить забезпеченою людиною і міг дозволити собі харчуватися у будь-якій таверні. Не дивлячись на це, Кнайт залишався абсолютно не жадібним і завжди пригощав товаришів при першій нагоді, а також жертвував гроші тим, кому доводилося скрутно, робивши це абсолютно щиро та не на показ.

Кнайт повернувся додому і знову взявся за вивчення книги, де був зображений шолом, що його цікавив. Лицар зрозумів, що не помилився. Планам трохи потренуватися на ристалищі, сьогодні не судилося збутися. Настав вечір, і чемпіон вирішив лягти спати раніше, аби з самого ранку знову відвідати Магіуса.

Як тільки перший промінь сонця злегка промайнув у вікні, Кнайт одразу прокинувся і, одягнувшись, поквапився до будинку чарівника.

Двері в кабінет були напіввідчинені, Магіус сидів за столом, і вивчав, якусь товсту книгу.

— Доброго ранку Кнайт, заходь, сідай.

— Вибач за такий ранній візит, мені потрібна твоя порада, — мовив лицар.

— Слухаю тебе.

— Я забрав дещо із замку «Чемпіон», відчуваю, вчинив неправильно, хочу повернути цю річ її власникові.

— Що ж, шляхетне рішення, — трохи помовчавши схвалив Магіус, — але ж це не єдина причина з якої ти волієш повернутися туди?

— Ні, — відповів чемпіон, — хочу провести ніч в замку і розвіяти деякі сумніви, на ранок планую повернутися.

Магіус знову замовк, й врешті мовив:

— Добре Кнайт, у мене буде невелике прохання до тебе. У замку повинна бути збройова кімната. Свого часу в ній зберігалося близько трьохсот комплектів зброї та обладунків. Потрібно перевірити, чи перебувають вони там дотепер. Арсенал захований, я припускаю, що він знаходиться під холом, зовсім поруч із входом до бібліотеки. Двері праворуч, приведуть тебе до кімнати з книгами.

— Звичайно, Магіус, я спробую його знайти, — відповів чемпіон.

— Спасибі, тільки не їдь до замку один, візьми Віка з собою. Захопіть більше смолоскипів, він допоможе тобі з додатковою поклажею, та й удвох веселіше.

— Добре, я так і зроблю, дякую, — відповів гість і попрямував до виходу.

— До зустрічі мій хлопчик. Нехай світлий ангел береже тебе. Повертайся живим і неушкодженим, — прошепотів Магіус, коли Кнайт вже залишив кабінет і спустився сходами.

Лицар вийшов на вулицю і вирушив до сторожової вежі, де знаходився один з постів охорони. Увійшовши всередину, він незабаром повернувся і попрямував до помешкання Віка, який мешкав по сусідству з нинішнім чемпіоном.

Вік був його найкращим другом, ще з раннього дитинства. Хлопчики жили в сусідніх будинках, разом грали та мріяли колись стати справжніми лицарями.

Бувши дітьми, вони билися на дерев'яних мечах, уявляючи, як виступають на ристалищі, під приголомшливий гомін трибун і захоплені погляди глядачів.

Хлопці з минулого виросли, але виступати став лише один з них. Попри те, що Кнайт був славетним чемпіоном і улюбленцем городян, дружба між ними залишилася такою ж міцною.

Лицар підійшов до одноповерхового будинку, в якому мешкав Вік і постукав у двері.

— Так, так проходьте.

Кнайт увійшов, заставши друга за читанням. Вік підняв очі й у поспіху, сховав книгу за спину.

— Що там у тебе?

— Та так, кулінарія, — збентежився господар.

Готування було таємною пристрастю Віка, і потрібно визнати, готував він дуже непогано, але чомусь соромився цього захоплення.

— У мене до тебе справа. І прохання.

— Справа? — зацікавився Вік.

— Чи не складеш мені компанію в невеликій подорожі? Потрібно відвідати одне місце, тут недалеко, години чотири верхи.

— Я не проти, але сьогодні у мене нічна варта, — завагався Вік. — Ти ж завжди приходиш, день в день.

— Гарт відпустив тебе на сьогодні, якщо звісно не заперечуєш. З'їздимо, а завтра вранці повернемося додому. До речі у тебе післязавтра, також вільний день, не дякуй мені, — посміхнувшись мовив Кнайт.

— Що тут скажеш, — знизав плечима Вік, — коли виїжджаємо?

— Пропоную вирушити за кілька годин, візьмемо з собою дюжину смолоскипів, щось поїсти та гарний настрій.

— Смолоскипів? — здивувався друг.

— Там в нічний час не освітлюється, — відповів Кнайт.

Вік, лише похитав головою в різні боки. Він давно вже звик до несподіваних пропозицій друга, але все одно, до кінця не переставав, йому дивуватися.

— Їсти будеш?

— Якщо чесно, вже три дні не готую вдома, якийсь насичений тиждень, — зізнався чемпіон.

— Запіканка. Новий рецепт, сідай, розкажеш все докладно, — впевнено мовив Вік. 

Господар приготував трав'яний відвар, і друзі близько години розмовляли. Переважно Кнайт розповідав про свою подорож до таємничого замок, а товариш зрідка уточнював для себе деякі моменти. Згодом, друзі трохи змінили хід своєї розмови.

— У Флауер давно був? — поцікавився Вік.

Кнайт з деякою сором'язливістю і почуттям провини опустив очі.

— Вже тиждень не заходив, три дні не потикав носа з ристалища, а потім Магіус попросив відвідати замок. Потрібно було зібратися з думками, я хотів зайти, — із сумом мовив Кнайт.

Він насправді дуже хотів побачити дівчину, яку сильно кохав, але так по цей час не наважився сказати їй про це. Кнайт був прекрасним воїном, але в душі все ще залишався хлопчиськом і сором'язливість в питаннях романтики та любові, зосталася у ньому.

— Забігався. Думаю, вона ображається на мене.

— Ні, — посміхнувшись, підбадьорив товариша Вік. — Я вчора заходив до Роуз і все розвідав, Флауер знає, що ти сидів там у себе на ристалищі.

— Ну не те щоб сидів, — почав було виправдовуватися Кнайт, але потім спокійно додав, — тренування і батькові потрібно було допомогти, йому все-таки не двадцять років уже.