Глава 3 Книга

Кнайт вийшов з дому Магіуса і вирішив пройтися. «Все поруч», подумав про себе хлопець. Дійсно місце, куди він попрямував, розташовувалося зовсім неподалік.

Гарний сад з плодовими деревами. Кнайт присів на зелену траву, спершись спиною до старої яблуні на якій вже з'явилося молоде листя. Легкий, теплий вітер і лагідні промені сонця грайливо пробивалися крізь крони, радуючи своєю присутністю.

Лицар відкрив книгу, такого виконання він ще не бачив. Від сторінок неможливо було відірвати погляд, вони ніби приковували до себе. Їх пергамент і акуратний дрібний почерк. Книга немов увібрали в себе легенди й дух своєї епохи, як щось заборонене, але в той самий час відкрите для всіх. 

Прекрасно промальовані до найдрібніших деталей ілюстрації просто зачаровували своєю красою, а яскраві червоні й чорні заголовні літери ніби виривалися з пергаменту, неначе живі.

Книга виявилася досить об'ємною, близько п'ятисот сторінок. Переважно в ній описували лицарів минулих років, точніше століть, від часу в якому жив Кнайт. Багатьох із зображених героїв він уже зустрічав в інших книгах, оскільки з дитинства, був захоплений тематикою поєдинків, турнірів і чемпіонів, але ця все одно виглядала та читалася інакше.

Батько Кнайта служив конюхом при королівських стайнях, доглядав за кіньми та завжди захоплювався цими прекрасними тваринами. Кожен лицар знав, якщо його кінь під наглядом цієї людини - він буде в повному порядку і з радістю передавав свого бойового друга батьку теперішнього чемпіона.

З ристалища зародилася любов і пристрасть Кнайт до турнірів. Дитиною, батько завжди проводив його на трибуни. Не зробити цього він не міг, син у буквальному сенсі палав цікавістю до поєдинків. Саме там, тоді ще хлопчик, вперше зміг познайомитися з кіньми й захоплення цими тваринами залишилося в ньому назавжди.

Перегортаючи сторінку за сторінкою, Кнайт не міг «напитися» її змістом. Він розглядав обладунки, і читав коротку біографію героїв, безумовно не всіх лицарів, але, досить багатьох з них.

Переглянувши більшу частину книги, чемпіон зауважив сторінку, з злегка підігнутим нижнім кутом, який ніби осінній листок трохи підгорнувся. На жовтому пергаменті був зображений вершник, який поставав повністю одягненим в латні обладунки. У своїй руці незнайомець тримав турнірний спис з гострим вістрям. 

Складалося враження, що лицар мчить на суперника з божевільною швидкістю, летячи до своєї цілі, неначе блискавка.

На герої з минулого, Кнайт побачив шолом із закритим забралом. На торсі вершника знаходився грудний обладунок з гравіюванням у вигляді коня, що скаче. 

Панцирні накладки захищали плечі, наручі й поножі, охороняли кінцівки воїна від можливих пошкоджень. Високі чоботи, судячи з усього, також були виконані з металу.

Лицаря звали Зипер, його описували, як прекрасного вершника, який зносив своїх ворогів турнірним списом і не залишав їм жодних шансів на успіх. Він жодного разу не був вибитий з сідла й увійшов в історію, як непереможний. Жив герой із минулого приблизно сто років тому, остання згадка про нього була відмічена саме в цей період. У книзі писали, що востаннє чемпіона бачили коли той залишив місто верхи на своєму коні. Вершник вирушив на прогулянку до старого лісу, що за містом і більше не повернувся.

«Дуже шкода», подумки відмітив Кнайт. Вочевидь цей чоловік був ще молодий і міг багато чого встигнути, але безслідно зник. Яке дивне життя, у кожного з нас своя доля, куди приведе її дорога, нам невідомо.

Вітер, знову пролетів садом і легким дотиком своєї невидимої руки, перегорнув сторінку.

Перед очима Кнайта виник новий лицар, повністю одягнений в панцирні обладунки. На голові воїна знаходився закритий шолом з високим, червоним пір'ям. У правій руці був зображений меч, розташований таким чином, що вістря ледь торкалося землі. 

Увагу хлопця привернули руки незнайомця, їх захищали рукавиці. Красива робота, можливо навіть єдина у своєму роді, схоже майстер добре попрацював і приділив багато уваги деталям. Складалося враження, що рукавиця, ніби злилася з рукою свого господаря. Чомусь саме цей атрибут, крім шолома з червоним пір'ям особливо привернув увагу Кнайта. 

У книзі говорилось, що цього лицаря звали Клаус. Про нього розповідали, як про чудового фехтувальника і бездоганного майстра меча, він навіть давав уроки фехтування.

Відомості про нього раптово обірвалися понад століття тому. В останніх згадках розповідалось, що він переїхав жити до іншого королівства, але від певного моменту безслідно зник.

Кнайт ще раз поглянув на малюнок і ніби відчув на собі погляд зображеного воїна.

Чемпіон перегорнув сторінку, і вже вкотре за сьогодні побачив перед собою фігуру у турнірних обладунках. В правій руці воїна знаходився меч. На грудній частині броні лицаря, впадала до ока майстерно виконана гравюра у вигляді обличчя дівчини з довгим волоссям яка, повернувши голову вбік, здуває щось зі своєї долоні.

У всіх трьох воїнів шоломи були різними, але саме на цьому Кнайт затримав і зосередив свою увагу. Вертикальні отвори для дихання - не велика рідкість, але цей предмет виглядав особливим, і саме він наразі лежав на столі в кімнаті Кнайта.

Чоловіка звали Вінд, його представляли, як бездоганного вершника і блискучого фехтувальника. Він був універсальним у майстерності ведення бою, швидкий і пронизливий, немов вітер. Жила ця людина приблизно півтора століття тому, останній раз майстерного воїна бачили їдучи верхи у напрямку свого замку, на цьому відомості про нього переривалися.

Наступні два аркуші були відсутні. Кнайт не вірив у те, що книга, настільки продумана до дрібниць має помилку в нумерації. Сторінки з триста сімдесят третьої по триста сімдесят сьому були відсутні. Кнайт був впевнений, що вони повинні там бути, проте хтось видалив їх, вмілим, але не відомим йому способом. На відсутніх аркушах могла розміститися коротка інформація про двох лицарів, або більш детальні відомості, але про одну людину.