Глава 1 Замок

Лицарський шолом лежав на столі, вкритий густим сірим павутинням, отвори для очей дивилися у морок. Можливо колись він належав величному воїну і захищав його від ударів ворогів, прикрашаючи голову відважного лицаря, підкреслюючи харизму свого володаря. Був вірним супутником і захисником для власника. Проте наразі ця річ самотньо перебувала тут, ніби відлуння з минулого, забута і покинутий всіма, як його теперішня домівка. Лише тільки легкий вітер, проносячись кімнатою, вилітав крізь отвори для дихання, ніби подих.

Двері відчинились, і до кімнати увійшов міцний, високий молодий чоловік. Загадковий незнайомець мав довге чорне волосся, що доходило до плеча, прямий ніс та тонкі губи. Його чорні очі, напевно могли, як наводити страх, так само й полонити, і водночас зачаровувати глибиною погляду, викликаючи захоплення. 

Нічний гість був одягнений у сріблястий нагрудний обладунок. На плечах лежали лати, а руки надійно захищали металеві рукавиці. Завершували образ таємничої фігури поножі на чорних штанах, у поєднанні із чоботами кольору кіптяви. На шкіряному поясі до часу спочивав сріблястий меч.

Чоловік підійшов до столу і зупинив свій погляд на шоломі. Взявши його до рук, залізна рукавиця змахнула павутиння, яке з легкістю злетіло, ніби було не справжнім. Не знаючи про те, що місце де нині перебував цей предмет було покинуте людьми багато років тому, могло здатися, нібито про цю річ дбають і навіть використовують. 

Нахиливши голову в бік, чорні очі ще раз уважно подивилися на вишукано зроблений обладунок. Вже за мить, темний силует рухався до виходу разом зі своєї знахідкою, і зачинивши двері, спустився на поверх нижче до довгого коридору, по обидва боки від якого знаходилися сходи, які вели до просторого холу. Відкривши важкі, широкі двері, лицар залишив приміщення і підійшов до кінної прив'язі. Чорний кінь, що чекав на свого господаря, виглядав сильним та статним. 

Поклавши шолом до сумки, вершник попрямував лісовою дорогою. Швидко і впевнено він віддалявся все далі й далі, залишаючи за своєю спиною величезний кам'яний замок, який свого часу був славетним оплотом героїв та лицарів, домівкою справжніх легенд.

Кнайт прокинувся у своїй кімнаті. Промені ранкового сонця, сповнювали приміщення своїм теплим, весняним світлом. Житло видавалося не настільки розкішним, яким могло б бути, проте виглядало набагато приємнішим і затишнішим аніж казарма. Таким, яким хотіла бачити його людина, що мешкала тут. 

Одягнувши обладунки й взувши черевики, чоловік поглянув на міцний дубовий стіл, що стояв навпроти вікна. На гладкій дерев'яній поверхні лежав шолом, який він привіз минулої ночі із замку. 

Прекрасна робота невідомого майстра, просто не могла залишити байдужою жодну людину, що захоплювалась поєдинками та палала інтересом до обладунків. Високі вертикальні отвори для дихання, неначе грізні ворота до неприступної фортеці, захищали обличчя свого господаря. Округла форма, досконало втілена в металі, гармонійно поєднувала в собі красу та надійність. Отвори для очей виглядали загрозливо і здавалося вдивлялися у самісеньку душу. Це був не просто шолом елітного лицаря, ця річ здавалась унікальною і напевно у минулому належала величному воїну. 

Кнайт перетнув поріг, зробивши крок у весняний ранок. Вдихнувши чисте, свіже повітря, він відчув усю чарівність цієї пори року. Це було дуже приємне відчуття, яке доповнював спів птахів і легкий шелест дерев. Здавалося, що цей ранок належить тільки йому, і ніякі стороні звуки у ці миті не відривали від голосу самої природи.

Грінспрінг, столиця королівства і рідне місто лицаря, дивовижним чином поєднало в собі одних з кращих представників військової справи та переможців турнірів, а також майстрів не тільки меча, але й науки. Оселя знавців зброї та просвітництва, суттєво різнилась, від решти інших земель. Багато людей, що проживали тут були освіченими, попри те, що книги, являли собою розкіш і коштували дуже дорого, освіті в цьому місці приділяли особливу увагу. Для його лицарів, уміння писати та читати, було обов'язковим, рівносильно вмінню володіти зброєю та їздити верхи. 

З незапам'ятних часів, турніри, являли собою своєрідний культ для жителів цього міста у доброму розумінні слова. Люди із захопленням приходили на ристалище, аби підтримати своїх відважних героїв. Найкращі з них ставали досить забезпеченими. Тренування і двобої займали більшу частину часу, являючись основною метою їх життя. Безумовно, у випадку війни усі вони стали б стіною за свої міста.

Кнайт пройшов кам'яною бруківкою вулиці, повз охорону. Міські вартові з повагою привітали його. Своєю чергою він також доброзичливо кивнув їм у відповідь. 

Цього відважного лицаря та шляхетного воїна у місті знали всі. Переможець багатьох турнірів, бувши неперевершеним вершником та мечником, володіючи якостями лідера, у майбутньому він міг би стати видатним полководцем, але про це поки що не замислювався. Попри загальну любов та визнання, слава не сп'янила його, не робила надмірним, залишаючи відкритим та легким у спілкуванні.

Лицар попрямував до високої кам'яної будівлі з двома баштами, яка знаходилась у кількох хвилинах ходи. У цьому будинку мешкав його добрий та мудрий друг, неофіційний радник короля з найважливіших питань, Магіус. Ходили чутки, буцімто він володіє надздібностями, дуже добре відчуває людей і навіть вміє читати їхні думки. Цей чоловік й дійсно володів мистецтвом магії, проте ніхто із розповсюджувачів чуток не був свідком його чудес…