300 - ... дні

***

Слова пусті складаються в дожинки.

Затерті фрази скинули вуаль.

Твій обрій щастя – теплі руки жінки,

Яких ти не торкав давно, на жаль.

Твій сон химерний стримує уяву.

Реальність гірша… Страх давно утік.

Ти бачив річку спалено-криваву

І загубив новим світанкам лік.

Але твій дух, що міцно б’є у грудях

І віра, що, без сумніву, свята

Тримає образ вічності на людях,

Коли в душі – безмежна гіркота…

Ти бачив те, чого не передати,

Що не розкажеш дітям чи батькам.

Ти вмів без смерті сто раз помирати,

Поки молитви будували храм.

Такий ти є – як воїн, як людина:

Сталевий стержень випалених мрій.

Твоя душа з мільйонами – єдина.

Ти не здаєшся! Ти тримаєш стрій!

***

Ще два стяги піднялись до неба,

Синьо-жовто сумно майорять.

Скільки ще віддати крові треба?!

Янголи залишені мовчать…

Скільки тих стягів по Україні

Вісім років збільшує число?!

Нація нескорених – єдині,

Ще таких у світі не було.

Двадцять перше, начебто, століття,

Але темінь нині за вікном.

Гне додолу верб могутніх віття

І калина квітне полинОм.

Ця війна за право просто жити

Вільним людям на своїй землі.

Вільних на рабах не одружити:

Їхній дух в засіяній ріллі.

Із зернят підніметься колосся,

Вітер розвіватиме жита.

Нам так вільно досі не жилося.

Вільним – воля: це наша мета.

Синьо-жовті пам’яті краплини

Поливають зернята малі:

Вільні люди в вільній Україні

Вільно сіють у своїй землі.

***

Народжені світлом ніколи не гаснуть.

Народжені небом літають у снах.

Народжені щастям щомиті прекрасні.

Народжені вітром шукають свій шлях.

А ми – українці, народжені волею.

Наш дух – то незламності сотні років.

І хай зараз стежка стала терновою,

Ми бачимо те, що не видно з боків.

Ми бачимо край, не подібний до інших,

Де небо блакитне втопилось в житах,

Де гори високі, озера найглибші,

Де люди не знають, що таке страх.

Ми йдемо в той край і у власне майбутнє,

Виборюєм світ цей для наших дітей.

Ми стали народом великим, могутнім,

Бо ми – люди волі. Ми всі – Прометеї.

У тім – наша сила. У тім – наша правда,

Бо вільному воля – миліше життя.

Молитва до Бога – як сенс і розрада.

Цей час боротьби – наше серцебиття.

Я залишаюсь

Я залишаюсь. Так, я залишаюсь,

Бо тут - мій дім. Тут - все моє життя.

І тим, що українка, я пишаюсь,

В цей час це - найсильніше почуття.

Я залишаюсь усмішкою в небі,

Крилатим вітром волі і жаги.

Я саме там, де більше всього треба,

Тут - мого океану береги.

Я залишаюсь подихом природи,

Промінням сонця в зелені садів,

Мінливим танцем весняної вроди,

І хмарним небом зимніх холодів.

Я залишаюсь крилами лелеки

І голосом дзвінкого солов'я,

Трембіт розливом, пагоном смереки,

Бо ця земля від прадіда - моя!

Я залишаюсь тут! Я залишаюсь.

Мій дім - моя фортеця, мій Едем.

Я тільки тут в безпеці почуваюсь,

Бо разом ми усе переживем!

***

Зібрало небо все щастя поряд:

В одній усмішці одної долі,

В словах безцінних глибоких сенсів,

У теплих грудях, живому серці.

Зібрало небо усе найкраще:

І сльози вітру, і усміх щастя,

І крил безмежжя посеред лану,

Плечей надійність і тонкість стану.

Зібрало небо усе в долоні,

Вдихнуло світло життя у скроні –

Повстала сила, щезла руїна

І народилась нова Україна.

***

У всіх країнах, у кожній домівці

Світяться щастям вогні на ялинці,

Лиш Україна без світла і спокою,

Але вона зараз не є одинокою:

Йде Миколай до дітей і дорослих,

Несе гостинці в окопи хлопцям.

Несе любові по самі вінця

І щастя в жменях для українців.

Несе надію і віру щиру,

Промінчик сонця і клаптик миру,

А ще – єднання і силу духу,

Щоб подолати біль і розруху.

Та сльози ллються в отця Святого

І молить вкотре за нас всіх Бога,

Бо так багато страждань і болю

За незалежність, життя і волю,

Бо десь тихенько плаче дитятко:

«Святий Миколаю, верни мені татка!

Я буду чемним завжди, обіцяю!

Тільки нехай він вернеться, благаю!»

І пишуть діти листи дорослі:

«Просто прийди до мене у гості!»

«Просто хай кінчиться вже ця війна!»

«Святий Миколаю, тепер я одна…

Ти ж, певно, бачиш тата і маму

Просто скажи їм, що я слухняна…»

І все так просто… І все так складно…

Ракети знову бомблять нещадно.

Та обійнявши теплом святим,

В кожну домівку заходить він:

Кому – усмішку, чи спокій в серце,

До кого словом добрим озветься,

Кому – терпіння, кому – смирення,

Кому – відродження чи прощення,

Чи муки совісті, чи розраду,

Та Миколаю завжди ми раді.

І вирушає далі в дорогу,

Щоб нести послання дитячі Богу,

Бо світло віри, що живить душі –

То перемоги жага невмируща.

У всіх країнах, у кожній домівці

Світяться щастям вогні на ялинці.

Лише Україна до зір світанкових

Молить святого за наших військових:

Зігрій, Миколаю, тіла їм і душі,

Щоб віра у краще була непорушна,

Щоб знали, що ми їх чекаємо вдома,

Щоб їх не спиняли ні голод, ні втома.

Святий Миколаю, будь їм за опору!

З окопів вони часто дивляться вгору

І моляться, вкотре, до всеньких святих,