200-... дні

***

Чорну вуаль одягнула на очі,

Мовчить Справедливість. Слів більше нема.

Нема оправдань. Тільки сльози жіночі.

Сьогодні вона за всі рОки німа.

Втішення слів вже не варто шукати.

Втрати не гояться. Втрати гноять.

Кожну хвилину ридає десь мати.

Янголи також втомились – мовчать.

Мабуть, такої страшної полуди

Ще не кидали їй в очі кати.

Та Справедливість… Коли вона буде

Світом зі світлом за руку іти?!

Чорну вуаль одягнула на очі.

Скільки ще Смерть забере у цю мить?!

Ті, хто назавжди втрачають, не хочуть

Чекати розплати. Їм надто болить!

***

Гірка сльоза знову капає в душу.

Очі не плачуть - в них сухість мовчання.

Тиша скорботи живе непорушно

Вогником свічки німого прощання.

Слово від голосу стало далеким.

Душі у вирій летять, наче птахи.

Криком журливим старого лелеки

Бог серед неба малює нам знаки.

"Скільки й за що?"- відболіле питання.

Відповідь буде у день перемоги.

Свічка горить зубожілим мовчанням.

Янгол на небі малює дороги...

***

Війна забрала щастя і тепло.

Все лютий холодив думки ночами.

Ця осінь в небо здійнялась ключами.

Усе прожите ранами було.

Час загубив свою безмежну владу.

Застигли ми в жахах одного дня.

Все йдемо десь на світло навмання,

Шукаючи ту споконвічну правду.

І ось настане день, коли життя

Крізь кіптяву ударів посміхнеться

Й щасливим між нещастями назветься,

Бо він дарує право вороття

Тим, хто був силою, надією, щитами,

Хто захищав, не знаючи страху,

Хто вибрав ношу, може, надважку,

Проте посіяв віру поміж нами.

І День цей стане першим на шляху

Великим Днем великого спасіння,

Коли прийде у серце розуміння:

У нас не залишилося страху!

Попереду ще є випробування,

Але ми вже йдемо до Перемоги

І кожен день коротшають дороги

До нашого найбільшого єднання!

***

Час розсипається вітром в долонях.

Вкотре пусті всі учинки й слова.

Небо малює свій попіл на скронях,

Та не шукає світил голова.

Сказані жала гнилої отрути,

Випиті сльози німих обмовлянь.

Хтось не повірить, що є гідні люди

І не шукатиме більш оправдань.

Замок з піску розпорошує вітер,

Старість до мудрості губить сліди.

Світлові світу мали б радіти...

Час випробовувань. Час боротьби.

***

Скільки б крові тут не лилося –

Янголи знову садять сади.

Скільки б трагедій не відбулося –

Час замітає болю сліди.

Душі предків шукають спокою,

А його все нема… Нема…

Залишає сліди жорстокості

Ця найдовша у світі зима.

Що забудеться?! Що зостанеться!?

Пам'ять творить свої світи.

Те, що сотнями років тягнеться,

В битві цій досягло мети:

Усвідомлення роду й племені.

Бог стоїть зараз поміж нас.

Війська янголів, що нескорені –

Ось найкращий іконостас.

Скільки б відстаней не долалося,

Відстань духу - більше життя.

Ще насіння в Отця зосталося.

Правда й віра – Його укриття.

***

Моє покоління вмирає

За те, чого прагнем найбільше.

Моє покоління страждає,

Бо дух наш звучить голосніше.

Моє покоління - вільне,

Та волю тримає кров'ю.

Моє покоління - сильне,

Бо віру знаходить любов'ю.

Моє покоління - єдине,

Якого іще не було.

Воно повстало з руїни

І силу в собі відчуло.

Моє покоління - воїни:

В тилу чи на полі бою.

Навіть ті, хто поховані,

І далі ведуть за собою.

Моє покоління житиме,

Збудуючи власні вежі.

Але уже не терпітиме

Того, хто до нас не належить.

Моє покоління - Герої!

Найкращі і найсильніші,

Бо навіть на полі бою

Пише безсмертні вірші.

***

Як блекота, на пагорбах століть

Розбиті мрії спокою осмислення,

Де ворон розгубивсь між сухоцвіть

І втратив зір у спалахах барвистості,

Запам'ятавши сірість пустоти

Серед пророчих вибухів ракети,

Він став самотнім втіленням журби,

Лиш прагнув снів щасливої комети,

Забувши біль обвугленості крил,

Затримавши добро на стуку серця,

Ще вірив силі неба і вітрил,

І перемоги у потертих берцях...

***

День не пишеться із зів'ялості,

Ніч не сниться тривогами дум.

Все відносне до часу тривалості.

Серед радості в серці - лиш сум.

От би скінчились непомірності!

От би виграли вже війну!

Ми ж не виросли у покірності, -

Волю вибрали надміцну.

Забагато слів у буденності -

Так замало їх в молитвах...

У війні не буває даремності.

Вимір звільнення зАвжди в життях.

Нам ніколи не стати колишніми,-

Стяг окроплений кров'ю надій.

Навесні між розлогими вишнями

Ми посадимо дерево мрій ...