***
Змінилась я. Змінилась моя суть,
А вишні знову, як торік, цвітуть
І не торкає цвіту їх війна -
Для них - весна, для них - лише весна...
Й життя змінилось так, що не знайти
У клаптиках торішньої мети,
Не розібрати, де скінчився сон,
А де реальність б'ється в унісон
Із вибухами тисячних ракет,
Кудись летить із швидкістю комет,
Зриваючись все більше в небуття
Без права каяття і вороття...
А вишні прокидаються від сну,
Не дивлячись на згорблену весну.
Тремтить в долонях цвіт забутих мрій,
Комусь - солодкий, а комусь - гіркий...
Лист українського воїна мамі, який вона ніколи не отримає...
Мамо, я вже не вернусь
З миті цієї - ніколи...
Птахом у небо здіймусь
Ген, за усі видноколи.
Рідна, ти тільки не плач!
Знаю, що боляче, знаю...
Бог тобі, мамо, віддячить
Спокоєм тихого раю!
Мамо, я воїном був.
Ти ж мене завжди навчала,
Щоб я повік не забув
Кореня свого й начала.
Я ж не забув! Я не зміг
Осторонь просто стояти.
Я за народ свій поліг...
Шкода, не встиг покохати...
Мамо, я тут не один -
В небі нас дуже багато,
Тих, хто залишив дружин,
Дітей, батьків, свою хату.
Мамо, тепер я знаю -
Бог небо закрив руками.
Він нас усіх захищає!
Він залишається з вами!
***
Зібралась наречена із сонцем під вінець,
Вдягла найкращу сукню, білу-білу.
Промінчик перший - швидший всіх гінець
Вклонявся панні трепетно й несміло.
Він ніс дарунок прямо із небес:
Тепло, ніжніше й тонше оксамиту
І солод вітру, що торкався плес,
Любов прекрасну, ранком тихим вмиту.
Чарівна панна- яблуня в саду,
Убрана цвітом, наче наречена.
Зібралась заміж, вже забувши про біду -
Війна весну калічить, навіжена.
***
Я залишаюсь тут уламками вікна,
Гніздом лелеки, звитим між розрухи.
Я залишаюсь тут, хоч ця війна
Пробралась в душу опіком засУхи.
Я залишаюсь тут, бо це - мій дім.
Якій з країн я, більше неньки, треба?!
Немає щастя у краю чужім,
А тут мене лікує навіть небо.
Я тут лишаюсь маком серед трав,
У краплі крові, впалій між боями,
Червоним сяйвом вранішніх заграв,
Обіймами і поцілунком мами.
Я залишаюсь тут, на цій землі,
Дарованій найкращим, сильним людям.
Я залишаюсь пагоном малим.
Я тут розквітну й вічно жити буду!
***
А, може, ти - Ісус, що там, разом із ними
Тримаєш їхній дух в міцній броні?!
Бо неможливо справитись людині
З таким безумством в проклятій війні.
Твій погляд, як незламність сили духу,
Як віра у безмежності буття.
Я мрію, що потисну твою руку,
Коли в країну вернеться життя:
Коли загине нечисть двоголова,
З собою забираючи все зло
І маки зацвітуть на ріках крові,
Щоб серце України ожило.
Ти - символ того, що ніколи більше
Наш ворог не здобуде у війні:
Сердець великих і великих рішень.
В очах усмішку бачу в глибині
На цій світлині з пекла України
Крізь втому часу, втрат, розчарувань.
Ти ясним світлом сяєш між руїни
І втіленням найбільших сподівань.
***
Падаєш додолу в'ялістю пелюсток,
Першого кохання зірваним теплом,
Серця переливом і тремтіння згустком,
Лебединим кличем, ластівки крилом,
Весно моя сива, спалена в підвалах,
Вицвіла на шибках в попелі тривог,
Ти кого просила, ти кого благала?!
Не почули біль твій. Чує тільки Бог...
Де твої кайдани, скручені із крові,
Випалені в смутку матерів, дружин?!
Ти цвіла для всіх нас символом любові,
Загубивши ночі в бідканні калин.
Ти цвіла терпінням і сльозами доньки,
Ненавистю гріла у підвалах душ.
Смерть твоя встеляє крихітні долоньки,
Падає у трави цвітом пізніх груш.
***
Зруйнований будинок… Гніздечко на даху,
Де комин в небо загляда примарою.
Внизу – лиш біль. Лиш хмари – наверху
Торкають відстань в пам’яті зосталою.
Чому знов в’єш гніздо серед руїн?
Чому вертаєш на війну додому?
Бо - воїн світла ти! Серед вершин
Все обираєш ту, що ближче грому.
Ти – символ віри й вірності собі.
Твій дім - де ти ростиш лелеченята.
Знаходиш сили в радості й журбі
Завжди до України повертати.
Як тисячі років, що були «до»,
Як тисячі років, що будуть «після» -
Ти знову в’єш своє міцне гніздо
І знов лунає твоя клекіт-пісня.
***
Так зустрічають Героя:
З молитвою й на колінах,
Щоб пам'ять була живою,
Щоб вчинки стали нетлінні!
Серед життя і смерті
Він обирав лиш Волю.
Сльози, до крові затерті,
Вічність вели за собою.
Крила душа вдягнула,
Щоб покорити небо.
Думка людська сягнула
Вище простої потреби.
Янголи Світла й Правди
Щодня вирушають до Бога,
Щоб в Нього іще прохати
За нас і за Перемогу.
***
Ці руки тримають зброю
І волю міцно тримають,
Обпалені вкотре війною,
На мирне небо чекають.
В них стільки сили і правди,
Що не зрівняти слову!
В них - вічність болю утрати,
Що душу гірчить полиново.
Але вони - наша віра
У відданість і Перемогу.
Вони не шукають кумира,
А просто торують дорогу
В світанок блакитного неба,
В безмежжя степів широких.
Їм іншої правди не треба -
Відредаговано: 26.01.2023