***
Весна не приходить до нашого дому.
Відчула тривогу, чи біль, а чи втому?!
Знайшла безнадію у наших очах?!
Не бійся, Весно, вже минув наший страх!
За місяць навчилися жити з війною,
Не мати жалю, не боятися бою,
Надію і віру тримати у серці,
Бо все, що найкраще, завжди зостається.
Ми плачем за кожним Героєм країни,
Що нас захистив своїм духом нетлінним,
Полігши в бою за життя і кохання.
Навчились у серці ховати страждання.
Ми ворогу біль або страх не покажем,
Нехай навіть всі в рідну землю поляжем,
Але не пробичим, бо ненависть в грудях
Ніколи уже не назве його людом.
Він навіть не звір - звірі мають чесноти.
А він же - поріддя гнилої підлоти,
Що вміє лиш повзати гадом на пузі.
Невже ми були і сусіди, і друзі?!
Приходь, люба Весно! Хай квітень квітує,
Нехай нашу силу і запал відчує,
Бо йдемо упевнено до ПЕРЕМОГИ!
Приходь, рідна Весно, одна в нас дорога!
***
Коли перемога з'єднає нашу країну
І кожне серце відчує вільність доріг -
Ми в першу чергу зберемо у книгу єдину
Історії тих, хто за нашу землю поліг,
Бо ці Герої, народжені в крові битви,
Нам здобули стежини у новий день.
Ми будем за душі їхні Бога молити,
І в кожній зірці шукати їхніх знамень.
А потім напишем книгу про тих, кого вбили
За волю, за правду, за український дух
І кожного з них поховаєм в достойні могили,
Щоб пам'ять про них не зникла в уламках розрух.
І третю книгу напишемо світлим щастям
Про тих, хто з нами, пройшовши найважчий шлях,
Хто зміг побороти і миті тяжкої не впасти,
Лишивши страхи на "рускіх" гнилих кораблях.
І стануть ці книги нашим новим Заповітом,
Аби у віках не забути, якою ціною
Ми стали сильнішою з націй, найкращим цвітом,
Здобувши волю відвагою, силою, кров'ю.
***
Чого вас вчили ваші матері?!:
Вбивати, гвалтувати або красти?!
Хто виростив вас, кАти, на землі?!
Чому вас не взяли страшні напасті?!
Де душі ваші?! - тліють у ярмі,
Бо ви собі ніколи не належали.
Ви служите своєму сатані,
Ваша свідомість за гнилими межами.
Шкода, що носить вас, таких, земля,
Не мучить совість до безсоння злиди.
Не люди ви - прокляття москаля!
Ви навіть не тварини, ви - гібриди:
Поріддя поміж гнилі, бруду й зла.
Таким не дім ані земля, ні небо.
У пеклі ваша влада вас знайшла
І саме там вам завше гнити треба!
Ми не забудем катувань та страт!
Ми в пам'яті напишемо навіки,
Що не пробачим ні одну з утрат:
Ні доньку, ні сестру, ні чоловіка,
Ні матір, ні бабусю, дідуся,
Ані сусіда, брата, друга, сина...
Ненавидить країна вас уся,
Бо де ви є - лишається руїна.
Сьогодні сорок днів у боротьбі
За волю, честь, життя і Україну.
Вже цілий світ схиляється в журбі
І майже з цілим світом ми єдині.
Та ви, безрідні, й досі живете,
Хоча програли всі бої запеклі.
Коли в наших полях ви згниєте,
Ваш "рускій мір" чекатиме вас в пеклі.
Хай скільки вам лишилось до кінця
І скільки б не раділи ви "здобуткам" -
Усе вертає Бог до камінця.
Вже сорок днів! Вже пізно, недолЮдки!
***
Болить душа за українця вбитого,
Гвалтовану, змордованих, розстріляних,
Де наші люди захищались битвами,
Де небо й зорі стали вмить змарнілими.
Ніяк не можна того усвідомити,
Що нас так підло нищать, цілу націю!
Скажіть, кого ще треба повідомити,
Щоб бачив світ оту страшну руйнацію?!
Ми - українці - не раби, ми - воїни!
За тисячі років ми не зігнулися!
Нам ця земля Всевишнім подарована:
На ній ми народились і відбулИся!
Але у двадцять першому столітті
До нас у дім прийшли гвалтівники
І крадії, і вбивці у лахмітті,
Садисти та мерзота-різники,
Щоб наш народ прекрасний убивати
І нищити до грудочки землі,
Та ми навчились вправно воювати
Та так, що затрусились у кремлі.
Хай страх з'їдає їх життя щоночі!
Нехай бояться всіх своїх діянь!
Бо небо має неймовірні очі -
За зло вбиває мукою страждань.
І все вернеться їм за кожне вбивство,
Отим, хто нам гнилий несе свій "мір".
Все бачить небо і все бачить людство,
Лише молись і Богу в мить цю вір!
***
Двадцять четверте лютого триває
І день, і ніч, і знову той же день...
Десь сходить сонце, десь життя світає,
Десь чути музику й затишний цвіт пісень
І люди з посмішкою ходять до кав'ярні,
Гарячим круасаном будять сни,
Нові історії знаходять у книгарні
Й милуються чарівністю весни.
Але не тут, не в нас на Україні,
Де кожен день - новий, по суті, старт,
Де небо спотикнулось на руїні
Й весна посивіла від болю врат.
Для нас вже сорок два триває лютий.
Наш світ змінився раз і назавжди.
Ми поділили всіх на "вбивці" й "люди",
І небо молим вкотре: захисти!
Врятуй нас, Боже, у тяжку хвилину,
Бо бачив Ти жахіття наших втрат:
В Свої Обійми Ти прийняв дитину,
Яку убив мерзотник - окупант
І дівчинку, гвалтовану в підвалі,
І жінку, що згоріла у авто,
І матір, що лишилась під завалом,
Бабусю, що не встигла у метро...
А скільки воїнів пішло уже до Тебе:
Найкращих друзів, татусів, синів!
Їм крила й обладунки зараз треба,
Їм треба Перемога у війні!
На небесах зберуться українці,
Щоб стати легіоном вищих сил.
Відредаговано: 26.01.2023