26 - 35 дні

***

Галактики доль на мільйони століть,

Історія "нас" серед тисяч подібних.

Листочки-надії між зелені віть

Не здатні на зраду, на вічність не здібні.

Загублена мрія - одна між одних.

Ніхто не розкаже, де відстань єднання.

Серця відчувають і рідних, й чужих,

Та все в них зрівняло пусте сподівання.

Ніхто не торкнеться твоєї душі,

Але так багато охочих "збагнути".

Та кожні нерідні - назавжди чужі.

Хоча між галактик усе може бути...

***

Як ми змінились за ці дні війни!:

Пізнали істину в надломленому серці,

Себе збагнули з тої сторони,

Яка у мирному житті і не озветься.

Були проблеми, плани, крила мрій...

Та все зрівнялось відчуттям загрози.

Війна знесла буття, мов буревій.

Надія залишилась на порозі

І топче день-у-день тернистий шлях

Між забуттям і пам'яттю навіки.

Ми загубили ночі на стежках.

Ми відчай розлили, як солі ріки.

Країна серед хаосу війни,

Смілива поміж сотень боягузів,

Бо страх лишила бреньканням струни

І довела, що найсильніша в дусі!

Горить Любов стократністю життя.

Нікому не зламати нашу силу!

"Ніколи знову" - не до забуття,

А на вікИ у кам'яну могилу!

***

Так хочеться жити усмішкою в літню зливу

І тихим скрипінням яблуні у саду,

Останнім курличем лелек прощально-тужливим,

Вірою в те, що знову в цей світ прийду!

Так хочеться дихати вільним, рідним повітрям

Без запаху зради, відчаю та смертей!

Так хочеться бути серцем, душею гідним

Стати із чистою совістю перед Творцем!

Так хочеться жити сповнено і збагненно,

Залишивши страх позаду людських тривог,

Відкривши у сОбі те віддане і сокровенне,

Що ще із народження дав для спасіння Бог!

Так хочеться бачити глибше людського ока,

Знаходячи правду і розуміючи гнів,

Себе усвідомити всесвітом - не одиноким,

Тому що завжди є поряд Той, Хто мене створив!

Так хочеться бути в кожному атомі ранку,

Краплею неба впасти комусь на долоні

І промінь світання зловити на дні філіжанки

Весняної кави, що знову між буднів холоне!