21 - 25 дні

***

Добрий пес все не хоче вірити,

Що бувають такі жахи:

Своє серце одним довірити,

Коли інші - центр пихи;

Бути вірним для господаря

І любити його над усе,

Коли інші - гнилі володарі

Й кожен з них тільки смерть несе.

Ще не знають ті недонелюди,

Що вже куплені їх життя,

Що на них поставлені неводи:

Шлях їм в пекло, до забуття!

А тим часом світ весь на ніч

Знов лякає світлина страшнА,

Де від вибухів став параліч

У собаки! Це все - ВІЙНА!

Але скільки "світлин" незнаних:

Вбивство, голод, насилля, страх...

Двадцять днів, наче у тумані...

Двадцять днів - перемоги шлях...

***

Серце стукає в двері, які не відчинить вітер.

Ми всі- сльози розбиті на обгорілому вітті.

Десь життя безтурботне залишилось світлими снами,

А сьогодні тривога снує між смертями й життями.

Заколихує ніч повнИй місяць у мареві мрії.

Хто ж подумав коли, що повіють такі вітровії:

Тихий стукіт життя визначатиме відстань ракети?!

Все злітають у небо молитви як спалах комети.

Воля душі карбує незнаною досі жагою,

Коли треба триматись, хоч гне витривалість дугою,

Але єдність і віра стискають щосили за руку.

Сон малює єднання, де ніч забуває розлуку.

Біль залишить рубці, щоб у пам'яті вічно горіли

Сльози, вибухи, плач й до невіри великі могили.

Не пробачити й мить, не забути до скону ніколи

За яку незбагненну ціну перемогу найбільшу збороли!

***

В краплині неба спить велика мрія

І промінь сонця душу її гріє -

Красиву душу, вільну і єдину:

Квітуча і щаслива Україна.

Бо люди в ній - то незбагненна сила!

Яка біда їх тільки не косила:

Голодомори, війни, геноциди...

Вони ж - живі потомки Атлантиди!

Атлантами серця їх б'ються сильні,

Бо дух у них як вітер в полі - вільний.

Нікому не зламати їхню мрію! -

Вона сьогодні кожну душу гріє.

Тремтить весь світ у подиві німому,

Бо українці дивовижні в тому,

Що захищають прагнення єдине:

Квітуча і щаслива Україна!

***

Згорнулось небо клубочком в долонях:

Боже, мене захисти!

Бачиш, за дні ці посИвіли скроні!

Мало ж я щастям цвісти!

Людям було за розраду і спокій,

Але тепер я - страшне...

Нині не щастям зовусь синьооким,

Нині - бояться мене.

В чому я винне, що нелюд проклятий

Смерть так безчесно несе?!

Боже, для мене Ти- Батько і Мати!

Хто ж як не Ти їх спасе:

Тих, хто до Тебе молитвою лине

За батьківщину свою!

Боже, мене збережи й Україну

В цьому нерівнім бою!

Хай у долонях Твоїх заховаюсь,

Буду віднині щитом!

Боже, на Тебе в цей час сподіваюсь

В битві великій зі злом!