33 Інга

В наступні дні я час від часу дивлюсь на свій палець і усміхаюсь. Мені ще не дарували такі красиві коштовності. І те, що Рома все так обставив, з такою пропозицією… Знаю, що я наївна. Але нічого не можу вже з собою вдіяти. Навіть отрута від Лізи розсмокталась. Я вірю йому. А не родичці, яка лише і вміє, що псувати всім настрій. 

В суботу ми прокидаємось пізно. Я солодко потягуюсь, радіючи що напередодні весілля у мене немає репетиторів. А отже день майже вільний. Сукню привезли з учора, приміряти не треба. 

Рома ловить мене в обійми і починає легенько лоскотати. 

— Припини, —  я хіхікаю. — Дай  я піду вмиюсь… 

— На шлюбну ніч поїдемо звідси? — він торкається губами моєї шиї.

Серце підстрибує. 

— Навіщо? — питаю, сковтуючи. — Я не готова… Завтра… Ти що…

— Якщо ти скажеш зупинитись, я зупинюсь в будь-яку мить, я обіцяю, — шепоче на вухо. 

Але ж все одно. Якщо я погоджусь поїхати з ним кудись… Це фактично й моя згода спробувати. Страшно. Я не впевнена, що він той самий. І хочу… І не знаю, що сказати. 

— Можна мені ще подумати? — питаю нарешті. 

— Авжеж, я ж не буду тебе змушувати, — він цілує мене в щоку. — Просто хочу побути зовсім наодинці, щоб за стінами не було моїх, тобто, вже наших "родичів".

— Ну якщо так… Поїдеш зі мною сьогодні в притулок? Там немає родичів, — змінюю тему. 

— Якщо десь до восьмої, я весь твій. А потім маю сходити в бар, — відповідає Рома.

— Навіщо? — я підводжусь на ліктях, щоб краще бачити його обличчя. Знову якесь неприємне передчуття. 

— Хлопці дістали, кажуть, я зовсім перестав проводити з ними час. І що вони мають влаштувати мені "хлопчачу вечірку" перед нашим весіллям.

— Але ж це несправжнє весілля, — я розумію, що він просто шукає привід втекти з дому. 

— Я тобі обручку подарував щойно. Якщо перше весілля у нас дійсно було не дуже справжнє, формальне, то зараз воно для мене цілком справжнє, — не погоджується Рома.

Я не можу повірити. Не може людина так швидко змінитися. Отже, тут щось не те. Оця моя недовірливість, виплекана діями вітчима просто не дає розслабитись і сліпо довіряти. Але і влаштовувати сварку через його друзів я теж не можу. 

— А для тебе воно яке? — перепитує Рома. — Наше весілля зараз.

— Я все ще не можу повірити в те, де я і з ким, — зізнаюсь я. — Тож я не знаю. Не квап мене. 

— Добре, — він торкається губами моєї щоки. — Не кваплю… Але знай, що ти дуже важлива мені.

— Ти теж… важливий, — киваю.

І йду в душ. Всі ці думки, хвилювання, воно просто зжирає мене. Я не хочу тривожитись ще і через Рому. Піду сьогодні до собак. Вони гарно відволікають. І вони не вищий світ, де завтра я буду під прицілом сотні очей. Будуть дивитися на невістку Острозьких, оцінювати з голови до ніг. Манери, поведінку, завнішність. Розгадувати, що Роман Острозький в мені знайшов. Це буде дуже важкий день. Тож сьогодні я хочу розслабитись в компанії тих, хто справді вміє щиро любити, не чекаючи нічого на заміну. 

Коли виходжу з душу, Рома тримає картку в руках, простягає її мені зі словами: 

— Це твоя картка, зробив тобі, вона приєднана до мого рахунку. Купиш щось від мене для притулку. Від нас, — поправляє він себе. — І собі теж. Не відмовляй собі ні в чому, ти — моя дружина і я хочу, щоб ти мала все. 

— У мене і так все є, — йду до гардеропу. — Але собачки будуть раді корму… Куплю їм смаколиків. 

— Ти дуже добра, — він усміхається. 

— Ми зараз пропустимо сніданок, — відповідаю йому. — Йди в душ, бо залишимось голодними. 

— Сподіваюсь, скоро ми будемо ходити в душ разом, — каже він. 

Я червонію, уявляючи це. Він же такий… О боже… 

А він чмокає мене в губи, коротко, і ховається за дверима ванної кімнати. 

Я кладу картку в гаманець. Просто намагаюсь викинути з голови його холостяцьку вечірку. Все буде добре. А я тим часом проведу день найкращим чином. І завтра у нас буде весілля. А потім шлюбна ніч… Так, буду думати про це. Може і дійсно треба наважуватися? Романтичнішого вечора в моєму житті вже не знайдеться. То чому б не зробити свій перший раз з Ромою? 

Коли Рома виходить з душу, я все ще думаю про це. Завтра я цілком можу побачити, що у нього під рушником…