30 Роман

Коли ми лягаємо в ліжко, Інга все одно напружена.

Я легенько обіймаю її за плечі і торкаюсь губами щоки:

— Завтра я їду у відрядження до Львова, мене не буде пару днів. 

— У твого дідуся на мене стільки планів, що я можу й не помітити твою відсутність, — вона зітхає. — А я ніколи не була у Львові… Пришлеш хоч фото? 

— Може, втечеш зі мною? — це спонтанна ідея. Але чому ні. Інга — моя дружина, що, він заборонить нам? 

— У мене примірки весільної сукні, і репетитори по етикету… Ти ж не хочеш, щоб на весіллі я осоромила тебе і всю родину Островських? Я дуже хочу, але іншим разом… 

— Треба буде урвати тобі якийсь вікенд. Я зводжу тебе хоч до Львова, хоч ще кудись. А після другого весілля поїдемо в якусь подорож. Куди б ти хотіла? 

— Я ніде не була, — вона зітхає. — До мами б можна в Італію… Там тепло, море, багато сонця… 

— І якраз би познайомились, — я усміхаюсь. — Значить, Італія, вирішено. 

Інга навпаки важко зітхає. Ніби думка про наше знайомство з тещею її засмучує. 

— Думаєш, я їй не сподобаюсь? — перепитую неголосно.

— Хіба ти можеш комусь не подобатись? — дивується вона. — Мені здається навколо тебе всі жінки втрачають голову. 

— Але мене зараз цікавить тільки одна… Одна дівчина, — я торкаюсь губами її щоки. — Спи, а то ходиш по тонкому лезу. Мені все важче контролювати себе.

Інга знову зітхає, але покірно замовкає, і намагається дихати рівно. Думка, що вона така невинна і чиста, лежить поруч і довірливо поклала мені голову на плече, мене заводить, але я не роблю жодних рухів. Хай вчиться довіряти мені… 

***

Я виїжджаю з дому дуже рано, Інгу не буджу. Тільки легенько цілую в губи, коротко і майже невагомо.

Дорога займає не надто багато часу, бо я за кермом і їду як завжди швидко. Міг би взяти водія, але зазвичай в таких поїздках вони мене дратують. Самому комфортніше і швидше. 

Приїжджаю об одинадцятій, заселяюсь в готель, перевдягаюсь і одразу їду на інспекцію заправок. Заїжджаю на парочку тих, які мають нормальний прибуток, а на останок залишаю ті, з якими є проблеми.

Однак, зовні ніякої різниці не бачу. Навіть спеціально паркуюсь навпроти однієї зі "збиткових" заправок, але тут повно клієнтів. І це мене максимально дивує. Як з такою прохідністю, з таким потоком клієнтів, ця заправка може бути збитковою?

Зустріч з менеджером хочу призначити ближче до вечора. Він одразу пропонує зустрітися в ресторані, мотивуючи це тим, що роботу і вечерю можна поєднати. В принципі, я дійсно зголоднів, бо тільки раз перекусив на заправці, до речі, моє нововведення з швидкою їжею було дуже популярним і люди тут сиділи мало не як в Макдональдсі. Мені навіть здалось, що тут не тільки власники автівок, а і просто люди з сусідніх будинків.

Я приїжджаю за вказаною адресою і бачу вивіску "White Rabbit". Величезні вікна і неонова підсвітка фіолетового кольору однозначно натякають, що за стінами цього закладу точно не ресторан. Як і ванна прямо навпроти вікна, і як і приписка "шоу-бар" під вивіскою.

Менеджер чекає біля свого автомобіля. Відмічаю, що у нього новенька тесла. А непогано заробляють наші працівники. Дуже непогано. 

— Роман Валерійович! — Ростислав тягне мені руку для вітання. — Яка несподіванка. Завжди приїздив Павло Костянтинович… 

— Ми ніби говорили про ресторан, — кажу не дуже задоволено. Все ж, у мене тепер є дружина, не думаю, що мені варто ходити такими закладами. Ще подумає щось не те. 

— Це кращий заклад  в місті, — не бенетежиться Ростислав. — Тут і кухня і шоу-програма на висоті. 

— Я нещодавно одружився. Шоу-програми мене не цікавлять, — відповідаю я. Не те щоб не цікавлять. Але я подумав, що Інзі точно було б неприємно. А я не хотів робити їй неприємно. 

— Кхм, — Ростислав поперехнувся повітрям. — Мої вітання зі шлюбом! Щастя вам! Як незручно, я вже замовив нам місце… 

— Ну, якщо ми просто поїмо. Без шоу-програми… В принципі, мені все одно, де це буде. 

Менеджер полегшено зітхає. Проте в погляді його читаю якусь радість. Певно розраховує, що я лише на публіку кинуф фразу про одруження. Так би мовити, для пристойності. І я не помилився  в його намірах…