23 Інга

— Імениннику не відмовляють! — категорично каже Артем. Приємний шатен, одного віку з Романом. 

Я знічуюсь. Танцювати на підборах я не вмію. І хоч музика звучить повільна, та все одно страшно, що впаду. Ще і келих шампанського зробив свою справу. В голові шумить. 

Але я дивлюсь  в бік Романа, він стоїть поруч з білявкою в сріблястій сукні, і вони, здається, обговорюють нас. Бо та видра дивиться прямо на мене. В її погляді зневага. 

Даю руку Артему. Принаймні не буду дивитись за Романом. Бо спостерігати за ним і його пасією мені дуже неприємно. Очевидно, що між ними щось було. 

— Хто та білявка? — питаю Арткма, коли він веде мене на танцпол.  

— Софія, вони з Ромою ходили на всі заходи разом… Навіть минулого тижня, — відповідає той. 

— Чому ж він не одружився з нею? — зривається у мене зле. — Вони гарна пара. 

— Хтозна, — він хитає головою. — Хоча… Я б між Софією і тобою обрав тебе. Вона нудна, надто прилизана, передбачувана і нецікава.

— Максим Віталійович каже, що головне генетика, — пригадую я. Сьогодні зранку мені про це нагадав, за одно і про спадкоємця. — У цієї Софі має бути гарний генофонд. 

— Ну, Рома ніколи не намагався вгодити діду. Навіть навпаки, — весело каже Артем.

— А його батьки були щасливі в шлюбі? — пригадую фото, яке бачила в альбомі. Темноволосий чоловік і світленька жінка з синіми очима. Певно Рома щось плутав, що очі у нього точно не від тата. Скоріше мамині. 

— Ну, вони рано померли. Ми з Ромою з дитинства дружимо… Памʼятаю, Рому часто залишали у нас в гостях. Дід і батько працювали. А його мати постійно їздила за кордон. Ніби їй відкрили туристичну фірму, але ходили не дуже хороші чутки, ніби… Хоча, це не моя справа. 

Ловлю краєм ока, як танцює Роман з білявкою. І збиваюсь з кроку. Підбор, який вже встиг один раз постраждати, якось підломлюється…

Але Артем підхоплює і не дає мені впасти:

— Ти в порядку? 

— Здається туфельці прийшов кінець, — зітхаю я. — Можна я сяду? 

— Так, ходімо, я проведу тебе за стіл, — він притримує мене під руку і веде до столу.

Мелодія якраз завершується і я помічаю, що Рома також йде до нас. Знову виглядає невдоволеним. 

Я задивилась на нього, і забула про зламаний супінатор. Нога підвертається. Навіть те, що я спираюсь на руку Артема не рятує. Скрикую, хапаючись за хлопця сильніше. Боляче. 

— Інго, ти як? — знов питає Артем.

А Рома вже також тут як тут.

— Що трапилось? — дивиться на мене. 

— Ногу підвернула, — кажу я, ледве стримуючи сльози. Зараз до всього ще туш потече. Це фіаско. 

— Іди сюди, — він раптом підходить ближче і підхоплює мене на руки, як пушинку. 

— Я б теж міг донести, — хмикає за спиною Артем. 

— Друже, хоч у тебе і день народження, але все ж смію нагадати, Інга — моя дружина. І я сам потурбуюсь про неї. 

— Та припини! Ми всі знаємо, що ти граєш! — пʼяно вигукує Артем. — Тут всі свої. Можеш далі з Софі тусити. Ми не дамо Інзі знудитись! Давай її  мені, — відчуття таке, мов я річ. 

— Не віддам, — Рома притискає мене до себе. — І не треба казати про неї в третій особі, коли вона тут. Поважай мою дружину, або отримаєш в щелепу.

Артем здається навіть тверезіє від цієї заяви. 

— Перепрошую, — каже нарешті. — Розбирайтесь самі. Але з тобою точно щось не те. 

— Гарно вам повеселитись, — відповідає Рома. — А ми йдемо додому, — розвертається і так і несе мене з зали.

Коли ми вже виходимо в коридор, він раптом ставить мене на підлогу і притискає до стінки, зазираючи в очі:

— Він же тобі не сподобався, правда?

Я здивовано кліпаю. 

— Що ти маєш на увазі? — питаю, відчуваючи знову трепет в грудях і те, як слабнуть ноги. 

— Як чоловік, — він подається ближче, наші подихи змішуються.

— Мені ніхто з вас не подобається! — відповідаю раптом пригадуючи всі їхні погляди  і ставлення до мене. Я для них лише екзотична розвага. Річ, яку купив Рома. І яку вони всі хочуть помацати. 

Він не відповідає. Натомість раптом подається вперед і впивається губами в мої губи.