21 Інга

Я шила такі сукні. Ну майже такі. Олександра не довіряла мені увесь процес. 

А зараз одна з них на мені. Тканина струїться по тілу. І ситуацію рятує лише “невидима” білизна. Але навіть з прикритими стратегічними місцями я відчуваю себе оголеною. Хоч і прикрита вся. 

Роздивляюсь себе в дзеркалі, поки Тетяна закінчує бризкати лаком на волосся. Нічого особливого ми з ним не робили. Просто зібрали в вузол, попередньо випрямивши. Але виглядаю я відразу старшою. А моє обличчя стало виразнішим. 

Тетяна якось підкреслила вилиці, і очі теж. Я тепер і схожа на себе і не схожа одночасно. І чомусь цікава реакція Романа на мою зміну. І що він скаже, коли побачить, що я не вдягла чорну сукню, як він казав? 

Водій підвозить мене до клубу. Сковтую грудку в горлі. Я ніколи не була в таких закладах. Мені не по кишені відвідувати такі місця. Та і в цілому — здається, там одні наркомани і проститутки збираються… Принаймні з кліпів по ТВ у мене таке враження. 

Мене проводять окремим входом до зали, відокремленої від основного залу. Тут приглушене світло. І купа людей. Моя сукня відразу втрачає свій лоск, коли я бачу купу дівчат одягнених значно відвертіше. А Роман казав, що це хлопчача вечірка… Брехло! Обурення так і здіймається в грудях. Але тепер зрозуміло, чому він не хотів мене брати так категорично. 

Шукаю поглядом бодай когось знайомого в цьому натовпі. І бачу Павла. Він ніби відчуває мій погляд, повертається і відразу йде до мене. 

— Інго, добрий вечір, я тебе навіть майже не впізнав. Шикарно виглядаєш, — він усміхнувся.

— Дякую! — тушуюсь від його компліментів. — А де Рома? 

— А ви хіба не разом приїхали? От телепень, міг би все нормально організувати... Хоча, зазвичай він на такі тусовки їздить сам.

— Він поїхав за подарунком, — сама не знаю, чому я хочу його виправдати. Роман не заслуговує, щоб я його захищала… Але й вислуховувати від його родича обурення мені неприємно. 

Раптом хтось штовхає мене зі спини і через те, що я на підборах, на яких ходити не звикла, я одразу втрачаю рівновагу. 

Павло підхоплює мене, притискаючи до себе. 

— Обережніше! — каже комусь за моєю спиною. — Не підвернула ногу? — з турботою до мене. — Давай проведу тебе до диванчика, і принесу тобі щось попити. Шампанське? 

— Інго, це ти? — чую голос Роми за спиною. 

Відчуваю як кров приливає до щік, декольте і взагалі якось нерівномірно розподіляється по всьому тілу. 

— Ти це що, власну дружину не впізнав? — хмикає Павло до Роми. — Хоча, вона сьогодні дійсно прекрасно виглядає. 

— Так, вона  прекрасно виглядає, — він пропалює Павла поглядом, а сам бере мене за руку і тягне від нього до себе. У нього в руках якась дурнувата величезна цукерка в фантику і це виглядає комічно.

— Я приїхала раніше, — кажу ніяково. Я все ще не знаю, як мені реагувати на нього. Я злюсь, ревную і водночас поруч з ним мені затишно. 

— Ходімо, привітаємо мого друга. Подарунок я забрав, — він киває в сторону величезної цукерки в своїх руках.

— Ти йому чупа-чупс дарувати зібрався? — питаю я шоковано. 

— Зараз все побачиш, — він задоволено посміхається і веде мене геть від Павла, а коли відходимо, каже: — Чому він вʼється навколо тебе? 

— Це твій родич, у нього і питай! — знову відчуваю обурення. Наче це я винна, що мала сама їхати в незнайому компанію. 

— Ти — моя дружина, — зазирає в очі, ми знову занадто близько. — Моя.

— Паша не зробив нічого поганого, — заперечую я. — Я тут нікого не знаю, він проявив ввічливість… 

Не розумію, чому Роман дратується. Так, з Павлом у нього власні рахунки. Але він справді перегинає палицю. Павло до мене не чіплявся, а лише проявив трохи уваги, як до члена сім’ї. 

— Не хочу бачити вас поруч, сподіваюсь, ти мене зрозуміла, — він підтиснув губи. — Ходімо, час дарувати подарунок…