20 Інга

Після розмови з мамою я сама не своя. Вона нічого не каже конкретно. Але наполягає, щоб я покинула будинок і не створювала собі неприємностей. 

— Та мамо, ти можеш нормально пояснити, що з Острозькими не так? — питаю я роздратовано. 

— Все не так! Вони занадто багаті і тебе в порошок зітруть! Знайшла з ким знатись! — сердиться. 

— Я доросла і сама вирішу! — знаходжу в собі сили дати відсіч її агресії. 

— Я повернусь в Україну і сама заберу тебе! От допрацюю цей місяць і все! — не вгаває вона. — Ти нічого не розумієш!

Розмова яка ні до чого не привела. Але викликала цікавість до Острозьких ще більше. 

Тож, коли я чую, що Рома кудись йде на вечір, я навіть радію. Не доведеться терпіти його присутність, яка мене дуже сильно бентежить. І матиму час все гарно обдумати. Вдень такої можливості у мене не було. Спозаранку набігли репетитори, які муштрували мене цілий день. З короткою перервою на обід. Я мала вчити етекет, підтягнути англійську, вчити іспанську, а ще Максим Віталійович вирішив, що мені треба вивчати економіку і фінанси, і ввідний курс в це все просто перетворював мізки в згусток морських медуз. 

Може, він просто хотів, щоб я втекла сама… 

Роман збирається на свою вечірку. Йому дуже личить напівофіційний стиль. Він одягнув темні штани і біле поло. Зверху ще вдягнув кофту від La Costa.

Широкий зап’ясток підкреслює дорогий годинник. Чомусь його руки викликають у мене окремі почуття, схожі на лоскот зсередини. Особиливо, коли він мене торкається цими руками. Навіть дихати перестаю. 

На шиї видніється товстий золотий ланцюжок. І я вже знаю, що там під одягом хрестик. Встигла надивитись на нього голого по пояс… Одним словом, краще нехай забирається розважатися, ніж буде мене бентежити своєю присутністю далі. 

Але варто йому взятися за ручку дверей, як він стикається з Аркадієм. Той сов стояв і підслуховував все під дверима. 

— Господар цікавиться, чому Інга ще не готова, — питає дворецький. А в руках у нього якийсь пакунок… 

— В сенсі? — Роман насупився. — Куди вона має бути готова? Вона кудись йде?

— Ви ж запрошені вдвох на вечірку, — на обличчі Аркадія жодних емоцій. 

— Ні, там буде чоловіча компанія… — каже Рома.

В цю жи мить у Романа дзвонить телефон. 

Він бере слухавку і прикладає телефон до вуха. Насуплюється.

— Але там будуть тільки мої друзі, вони будуть без жінок… Певно. Зазвичай без жінок. Ну блін! Якого… Добре, підʼїде, як збереться,— він відбив виклик. Зиркнув на дворецького і той сам зачинив двері і пішов, а потім поглянув на мене. — Ти йдеш зі мною. 

— Куди? — виривається у мене тупе питання. — Я не готова нікуди йти, Романе, — обводжу свою зручну піжаму рукою. 

— На вечірку до мого друга, блін, куди ще? Збирайся. Сукня в тебе чорна є. Я поїхав за подарунком, потім повернусь за тобою, або тебе підвезе водій, певно, так буде зручніше, — каже потім. — Місце зустрічі пришлю водію. 

Він виходить з кімнати. Я фізично відчуваю його роздратування. І раптом по тілу розповзається колюча хвиля розчарування. Там мало бути весело. Без мене. І вся його гра в  дотики і забленя — лише гра. Зараз, в кімнаті він ліз мацати моє волосся, а там його чекає хтось інший. ВІн дуже не хотів, щоб я йшла. І я розумію, що буду почуватися там чужою. Не в своїй тарілці. Може мама й мала рацію. Гусак свині не товариш… Але що робити? 

Знову стук у двері. На порозі Аркадій все з тим самим пакунком, що був раніше. 

— Господар вже підібрав для вас образ на цю вечірку, — каже він. — Зараз прийде Тетяна, ваша покоївка, вона допоможе вам зібратися. 

Бісів дід грає по-своєму, розумію я! 

Несміливо розгортаю папір з лейблами Острозьких на ньому. Там сукня кольору морської хвилі. Ідеально в тон моїм очам. Торкаюсь тонгої тканини руками. А вона точно не буде просвічуватися? 

— Я принесла аксесуари, — заходить покоївка. Я вже бачила її раніше. Але тоді вона не розмовляла зі мною. — Зараз зробимо вам зачіску… Молодий господар очей від вас відвести не зможе…