19 Роман

На роботі все проходить більш-менш гладко. Єдине, знову і знову згадую ніч. Мені важко спати поруч з нею. Вже думаю, що це була не така вже й хороша ідея. Треба швидше спекатись її, не хочу, щоб хтось на мене впливав. А її вплив, здається, стає все сильнішим. Навіть зараз я думаю про неї. Про те, як вона вночі повернулась обличчям до мене, притулилась ближче. А я не міг поворухнутись. Це була дуже дивна ніч. 

Коли до кабінету зазирає Саня, я не очікую його побачити. Він мав приїхати зі Львова завтра. Моя секретарка Аліса пропустила його, навіть нічого не сказавши!

— Привіт! Ну що ти тут киснеш? Чув, ти одружився? Чому мене не покликав на весілля, я обурений! — сказав він награно ображеним тоном. 

— Ти, як завжди, був у своїх поїздках… Та й шлюб цей… А, забий… — я махнув рукою.

— Підставний шлюб? — миттю уловлює суть друг. Він занадто гарно мене знає, щоб повірити в кохання з першого погляду. 

— Ти нічого не чув. Діда злю. Ну він сам це розуміє, — я усміхнувся, а потім знову насупився. — Але блін, він її прийняв аж надто тепло! Хоч вона і зовсім незграбна, не розбирається в етикеті і не з "підходящої" родини. 

— Отже, дід злить тепер тебе, — киває Саня. — Дай старому погратись. Йому скоро набридне, і він її спровадить. 

— Хочеться йому "спадкоємців". Блін, ну хай би сам собі коханку завів чи що… — буромочу я. 

— А ти б погодився, щоб увесь бізнес перейшов якійсь дівці, що народить ВІталійовичу малого? — округлює очі Сашко. — Ти скільки працював… 

— Ні, авжеж, ні, — я зітхаю. — Я сподіваюсь, він покине цю затію і просто все віддасть мені. Народжувати з Інгою дитину я точно не збираюсь.

— Сьогодні у Артема днюха, — змінює тему Саня. — Я тому раніше і приїхав. Не хотів пропускати. Ти будеш?

— Авжеж, буду, питаєш! Я вже придумав йому прикол на подарунок. Ну, окрім нормального подарунка, — я дістаю мобільний, гортаю фотки і відкриваю одну з них. На ній іграшкова конячка на паличці. — Хобіхорсінг. Ото всі будуть ржати!

— Ахахаха, — регоче Саня. — Зітри мені пам’ять, я теж хотів би побачити цей  подарунок у Тьоми не знаючи про нього. 

— Дивись, як її запакували, — і показую наступну фотку, де морду конячки закрутили папером так, ніби це величезна цукерка. 

— Ще краще! — Сашко продовжує посміхатися. — Треба й собі щось придумати. А то я просто купив йому годинник…

— В рот конячки поклали ключ від "Баггі", він давно новий хотів, — додав я. — Після того, як він виручив мене з тією царською ділянкою для заправки гріх було не купити щось вартісне. Чорт, треба буде нормально втекти з будинку. Щоб дід не побачив. О котрій там вечірка?...

***

— І що мені робити цілий вечір? — Інга лежить на ліжку. ЇЇ руде волосся розметалось по світлому простирадлі, і мені весь час хочеться його зібрати і прибрати. Прямо якась настирлива ідея помацати мідні пасма, і переконатись, що вони шовкові на дотик… 

— Ну звідки я знаю? Телевізор подивись… Або хочеш, поїдь в ресторан чи по магазинах. В кіно там, я не знаю, — я знизую плечима і все ж тягнусь долонею до пасма, яке лежить на обличчі і не дає дивитись їй нормально в очі.

— Дідові репетитори мені цілий день запихали в голову купу інформації, — зітхає вона. — Я більше нічого не хочу… 

— Воно дійсно таке? Волосся… Натуральне? — я все ще тримаю пасмо, воно приємне, як я і думав, мʼяке і шовковисте. 

— Ну я з таким родилась, ні в кого не вкрала, — хіхікає раптом. І витягує з моїх пальців свій локон. — А в кого ти вдався такими очима? — раптом питає. — У діда вони чи то карі чи зелені… 

Знову зауважую, що ми дуже близько, і що думати ні про що не хочеться.

— У діда в молодості були зелені, а у мого батька в його матір, блакитні. Певно, від нього. Але я погано памʼятаю його.

— Що з ним сталось? 

— ДТП, — відповідаю я. — Я теж мав з ними їхати, але… Мама тоді мене покарала. Я вперше втік з уроків, це був другий клас.

— Мені дуже шкода, — Інга зітхає. — У тебе залишились якісь фото? Може, даси мені альбом? Я б подивилась ввечері, поки тебе н ебуде. Дуже цікаво, —  в її погляді щось дивне, але я списую це на посту цікавість. 

— Так, є, якщо цікаво — покажу, — я встаю з ліжка і йду до комоду. Там є один невеликий альбом. Дід не знає, що він у мене. 

Інга бере з моїх рук альбом, з цікавістю і навіть нетерпінням відкриває його і заворожено дивиться на першу ж фотку…