18 Інга

Роман відпрацював чесно. Навіть не очікувала, що такий білоручка як він буде годувати собак, розчісувати їх чи тримати, поки Любаня обрізає їм кігті. Я жартома пообіцяла йому наступного разу відвести на кастрацію. Роман чомусь був не в захваті. 

Додому я повертаюсь наповнеена позитивом. Так завжди, коли біля тварин проводиш день. Собаки значно кращі багатьох людей. 

Ми ввалюємось в будинок, все ще перекидаючись жартиками про притулок. Цей день відкрив для мене Рому з іншого боку. І я почуваюсь наьагато вільніше. 

З вітальки визирає спочатку дворецький, бачить наш брудний одяг і хапається за серце. 

— Що там, Аркадію? — чую з-за йогго спини голос ЛІзи. А потім і вона сама виходить. — Ви запізнились на вечерю… Фу, — затикає носа. 

— Інго, пішли приймемо душ, — Роман обіймає мене за талію. — Дякую, що зводила мене в притулок. 

— Та ви там як свині вивалялись, — каже Ліза. — Я б на місці Максима Віталійовича забогонила пускати людей  в такому вигляді  в будинок. 

— Зато зробили добру справу, — не погоджується Рома. — І тварини не те що деякі люди. Вони добрі і чуйні. 

— Я теж добга і чуйна! І тепер співчуваю Агкадію, якому після вас пгибигати! — вона все ще тримає пальці біля носа, тому балакає гундосо. Я не можу стримати сміх. 

— Ходімо, Інго, — Рома переплітає наші пальці і веде мене до сходів. Коли ми вже заходимо до спальні, він каже: — Я не жартував. Я дійсно вважаю, що це була хороша справа. Хоч і трохи боявся собак. 

— По тобі не скажеш, що тобі було страшно, — ми все ще тримаємось за руки. І я повертаюсь до нього обличчям. 

— У мене є шрам, — він раптом задирає вільною рукою свою футболку Армані і я бачу шрам на животі. — Собака завалила мене в дитинстві. Вона грала, не хотіла поранити. Але шрам лишився. І я тоді злякався.

Я торкаюсь пальцями білої відмітки. Не хотіла. Воно само так вийшло. Закусюю губу, бо не знаю, що сказати. Рома теплий на дотик, і ця думка робить в мені знову якийсь переворот. Голова стає порожньою від  інших думок, а живіт наповнюється теплом. 

Зазираю йому в очі, щоб вловити, як він відчуває мій дотик. І бачу сполохи блакитних іскор там. 

— Мені подобається, коли ти так близько, — каже неголосно. 

— Ліза мала рацію, від мене тхне собаками, — ляпая ніяково. — Тому не обманюй… 

— У нас тут є душ, — він усміхається. — Великий… 

— Я з тобою в душ не піду, — фиркаю я. І навіть намагаюсь відступити на крок, але він тримає за руку й не думає відпускати. — Он, Майлу треба було купати, коли тобі пропонували. 

— Тоді йди перша, дівчат пропускають вперед, — він відпускає мою долоню. 

І я прошмигую в душ. В середині якісь дивні відчуття. Якщо прибрати від Роми мільйонерські замашки він виявляється може бути милим. Десь там всередині нього сидить хлопчик, якому хочеться розважатись і радіти життю. Собаки сьогодні розкрили це в ньому. Він грався зрештою з Майлою і Бімом, забувши про свій страх. Може, Максим Віталійович його для того й відправив? 

Я знову пригадую цей день і посміхаюсь. Нестерпно хочеться розцілувати Рому за те, як він сьогодні поводився. Але я, звісно, не буду цього робити. Бо… Бо я не знаю чому. Не буду просто. Пристойні дівчата так не роблять.

Коли виходжу з душу, Рома йде туди. А мені знову телефонує мама… 

— Так, — відповідаю я втомлено.

— Інго! Ти маєш негайно залишити той будинок і не ввʼязуватись в неприємності. Як ти не розумієш, тобі не можна виходити заміж за когось з них! 

— Що ти маєш на увазі?